Третя карта - Юліан Семенов
— Далеко не всіх.
— Кажіть, що всіх. Матеріали готував Мельник, а він відповідав за тил, чи ж не так?
— Так.
— А Мельник — людина гестапо в першу чергу, абверу — в другу. Таким чином, ви з-під удару виходите… А оце приїхав Діц. Ну, ну, мужайтеся. Я дав вам ключа, а ви у літаку одімкніть двері до своєї пам'яті й побудуйте системи нападу. Ні в якому разі не захисту. Ясно?
Штірліц всміхнувся до Фохта, як тільки міг, м'яко.
— Якщо ви кому-небудь, де-небудь, коли-небудь признаєтесь, що я вас завербував, отоді ваша кар'єра справді закінчиться, оскільки вам — ні в партії, ні у Розенберга — ніхто не зможе повірити, а ми своїх агентів у кадри СД не беремо. У крайньому випадку, якщо Діц давно копав на вас і зміг тут щось зібрати, звинувачуйте його в непорядності, зведенні особистих рахунків і в моральному падінні: він мстився вам за смерть Косорича, бо ви були свідком його провалу. Другим свідком провалу Діца в його роботі з Косоричем був я. Зрозуміли?
… Коли літаки злетіли в сонячне, уже безмежно високе небо — було наказано Оберлендера з його людьми і Фохта відправити в різних літаках, — Штірліц усміхнувся до Діца.
— А тепер саме час добре поснідати, чи ж не так?
— Я маю півгодини. Потім треба їхати на допити.
— Ви провели цікаву операцію, друже.
— Загалом непогано, — згодився Діц і не стримав гордовитої усмішки, хоч усміхатися зараз, у хвилину свого тріумфу, він не хотів. — Досить цікава комбінація.
— Ану лишень навчіть, як треба робити такі фокуси, — попросив Штірліц, коли вони підійшли до машин. — Чи ще не можна відкривати?
— Вам можна, — значуще відповів Діц. — Я підвів до Бандери нашу людину. Вона підкинула йому мою ідею. Все інше спрацювало само по собі. Ви правильно вгадали, Штірліц, коли говорили про лаври Бандери. Не гнівайтесь, я тоді змушений був мовчати. Мельник — наша людина, і він зараз робитиме те, що ми йому накажемо. А Бандера — це абвер, це армія, ви ж розумієте… Яка на нього ставка? Коли мій агент — а це близький друг Бандери, це ми розіграли по нотах — сказав йому, що, тільки заявивши про себе на весь голос, на весь світ, по радіо, він зможе пробити наших «бюрократів» і вийти навпростець до фюрера, Бандера повірив.
— Готуйте місце для хреста, Діц.
— Хіба ми воюємо в ім'я нагород? — Діц зітхнув і сів у машину. — Нагороди понесуть воїни СС на чорних подушках перед нашими домовинами, Штірліц.
— Снідати будемо у мене?
— Можна у мене. В моєму холодильнику є пиво, шинка і сало.
— А в моєму — горілка, пиво, сало, сосиски й сир. Їдьмо до мене, я запасливіший… Як прізвище вашої людини?
— Шухевич, — відповів Діц, трохи повагавшись.
Він розумів, що, відповідаючи зараз Штірліцу, він зв'язує себе з ним. «Проте, — вирішив Діц, — краще зробити це самому, ніж після того, як Штірліц натисне». Ініціатива мусить бути в усьому, в зраді також, тоді це й не зрада зовсім, а стратегія: на війні перемагає той, хто залишається живий. На війні усяке може бути: випадкова куля в спину теж…
КУРТ ШТРАММ (V)
А зараз він відчув спокій, блаженний, розслаблений спокій, бо конвоїр, що підтримував його під лікоть, звернув ліворуч, і Курт побачив коридор, саме такий, про який мріяв, — довгий, вузький, з білими стінами, а в кінці, в самісінькому кінці, жовтувата, стара, потріскана кахляна стіна.
«Мабуть, мені краще лягти в ліжко й видужати, — подумав раптом Курт, — а вже потім я зроблю те, що зобов'язаний зробити. Зараз я можу не добігти. У мене жар, сильний жар, і конвоїр схопить мене за шию й повалить, і вони все зрозуміють і тоді позбавлять мене змоги розпорядитися собою так, як я повинен розпорядитися».
Він точно відчував кожен свій крок, розуміючи, що відстань до кахляної стіни стає дедалі менша й менша.
«Ти погань, Курте. Ти зміг обдурити сивого есесмана, ти наговорив йому багато дурниць про минуле, які будуть смішні, коли він прочитає їх Інгрід, Гуго чи Егону, і вони зрозуміють, вони все зрозуміють, бо ти прокричав їм те, чого не міг би ніколи сказати звідси. Вони повинні зрозуміти твою маячню, і нащадки зрозуміють, вчитавшись у ті показання, які ти дав: чим дурніше й безглуздіше сказане тобою буде записано сивим есесманом, тим ясніше стане всім, що ти тримався стійко і не був мерзотником і нікого не підвів, рятуючи своє життя. Ти зміг обдурити сивого, а зараз ти хочеш обдурити себе. Не супереч. Не відмагайся слабістю, жаром, тим, що поряд конвоїр. Коли ти видужаєш, їх буде два. І потім ти можеш марити і в маренні скажеш про нашого зв'язківця із Швейцарії. І про Інгрід. І про Гуго з Егоном». Курт відчував, як жовтава, в тріщинах кахляна стіна насувається на нього.
«Боже милосердний, допоможи мені! — став благати він. — Дай мені сили, боже! Як просто жити на землі, ходити по ній, відчувати біль, страждати від кохання, нестися. з гір, коли холодний сніг голочками б'є тобі в обличчя… Ох, навіщо ж я думаю про це?! Я не повинен про це думати зараз! Я повинен думати про голки, що входять під ніготь, повільно й пружно роздираючи шкіру, доходять до мозку й до серця і до того страшного холоду, який з'являється всередині за хвилину перед тим, як вони починають. Невже я звичайна тварина, для якої можливість дихати, одержувати юшку й лягати на нари важливіша, ніж право остатися самим собою, розпорядитися тим, що мені належить? Ну, Курте, це ж тільки одна мить жаху, а тоді настане щастя визволення від самого себе, від отого себе, який уже відчув усередині тріщину, і та тріщина буде ширшати й ширшати, як розводи у березневій річці після першого теплого дощу, що
