П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр
Пролунали оплески, й слово дали Гладіс Ортезі. Гундлах не встигав за нею, не міг зосередитись. Його сусід казав, ніби все транслюватиметься по радіо, і Гундлах відчував, що перекладає надто повільно й не зовсім точно, слова Гладіс у його тлумаченні звучали без натхнення, мляво. Він вже не раз про все це говорив і тепер лише відшліфовував фрази. Він поглянув скоса на Біма; той удавав, ніби не знає Гундлаха, схиливши голову на бік, щось занотовував, готував репліки-снаряди. Це вже була їхня третя зустріч і, звичайно ж, не випадкова. Хтось спостерігав за ними здалеку, смикав за невидимі ниточки, до яких були прив'язані й той-таки Бім, і Пінеро, й багато інших. Один з них натиснув на кнопку й підірвав Гертеля, а йому, Гундлахові, загнав між ребра шмат бляхи.
Гундлах здогадувався про взаємозв'язок усіх цих подій. Щоправда, Пінеро та Бім відрізнялись один від одного, професії в них також були різні, один — детектив, а другий репортер, схожими, мабуть, лишалися тільки усмішки, породжені усвідомленням того, що їх обох охороняють таємні сили. То взагалі тільки личина сили. Але й цих ознак досить, щоб в образі репортера можна було розпізнати вбивцю. На якусь мить обидва вони мовби злилися, й Гундлах побачив в очах репортера нещадну лють, якої не помічав раніше. Раптом Бім, що досі виставляв себе захисником прав людини, назвав катування всього лише «продовженням піренейських традицій».
Це вже було занадто. Гундлах відчув, що обличчя набрякає кров'ю, а під лопаткою знову пече. Він різко осадив американця:
— В Лісабоні ви так не висловлювались. А тут називаєте «піренейською традицією» те, що армія СІНА тисячі разів чинила у В'єтнамі, а тепер те ж саме повторює в країнах Латинської Америки. Це визнала комісія вашого сенату. Від імені пані Ортеги я відхиляю формулювання, яке ображає увесь континент. Тирани наказують катувати, переймаючи досвід інших тиранів. Тортури завжди були тісно зв'язані з боротьбою за владу. В країнах третього світу вони стали улюбленим знаряддям боротьби багатіїв проти бідноти, останньою надією експлуататорів на порятунок…
Йому важко було стримуватися. Забувши про свої нотатки, він завдавав Бімові дедалі відчутніших ударів. Гундлах волів побачити його переможеним, як у Лісабоні, хотів розтоптати цього Біма-Пінеро. Знехтувавши намір дотримуватись коректності, він розпалився, немов на дуелі. Гундлах чув репліки, йому здавалося, ніби слухачі заохочують до нових ударів, і він бив навідліг, але Бім не падав додолу, завзято захищався, надійно підтримуваний поплічником, що прийшов разом з ним. Він щось розпливчасто говорив про підривні елементи й таємне втручання Москви, згадав Ефіопію, Анголу, Афганістан, зробив наголос на тому, що Куба й Нікарагуа мають тісні зв'язки з підпільниками Сальвадору і нібито постачають їх зброєю.
— А як: морем, суходолом, чи повітряними шляхами?
— Рано уточнювати.
— Просто у вас немає фактів, самі слова!
— А факт полягає в тому, що моя країна змушена буде вжити відповідних заходів проти Кастро.
— Ви готуєтеся блокувати Кубу чи відразу висадити десант?
— Жодна розумна людина не зважиться на такий крок.
— Це правда. Той, хто на це зважиться, діятиме нерозумно. В Сальвадорі ви також нічого не досягли розумом, через те й озброюєте хунту.
— Якби ми не допомагали хунті, то мали б по сусідству ще один тоталітарний режим!
— Саме таким режимом і є хунта!
— Ми змушені були зупинити комуністичну експансію. З вашого, лівоекстремістського погляду, може, це тільки здається чимось…
— Я далекий від лівоекстремізму, але мені вже набридло слухати одне й те саме. Ви ще з Мехіко їздите за нами по п'ятах. Хто вам, власне, наказує?
— Дивно, що з наших зустрічей ви робите такі висновки. Ми обидва робимо одну й ту ж справу І, звичайно ж, нам не обійтися без цих зустрічей.
Бімів супутник, ледь уклонившись, теж втрутився у розмову. В нього було дивне обличчя — ніс зігнутий, ніби він принюхувався до сліду, але ніяк не міг його вхопити. Певно, то були сліди комунізму… До Гундлаха долинули слона:
— Здається, містер Бім заважає вам поширювати ваші ідеї?
Публіка запротестувала, заохочуючи Гундлаха, який уже зовсім знесилів. Його морозило, руки терпли, страшенно боліла потилиця. Йому здавалося, ніби він у клітці з двома лютими хижаками. Гладіс ледве встигала схоплювати його слова, які перекладав їй Драйшіллінг. Гундлах часто відхилявся од теми й завдавав нових і нових ударів, а потім — він сам не помітив, як це сталося, — знову вийшов за рамки своєї теми й торкнувся основної стратегічної лінії Штатів, які, намагаючись бути державою номер один, хотіли б знесилити супротивника гонкою озброєнь або утримувати його на другому місці.
— Ви закликаєте до скорочення радянських ракет, здатних досягти лише Європи, а своїх скорочувати не збираєтесь, — сказав, обливаючись потом, Гундлах.
— Ми говоримо про зброю для Сальвадору!
— Ви говорите про малі країни, а я — про великі. В їхніх арсеналах зібралося п'ятдесят чотири тисячі тактичних і стратегічних атомних зарядів, що дорівнює мільйонам бомб, скинутих свого часу на Хіросіму…
Ніхто його не зупиняв, Гундлах чітко спростовував кожну в'їдливу репліку, буквально затикаючи роти Бімові та його зброєносцю.
— Ваші ракети, — кричав Гундлах, ніби йшлося про особисту власність Біма, — то зовсім новий вид зброї, зброя надмогутньої руйнівної дії, ви самі це визнаєте в своєму журналі. Така ракета за вісім хвилин може долетіти до Ленінграда, отже, можливість попередження зведена до нуля, ракета влучає в будь-яку ціль
