Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер
Знаю, ви не кохаєте мене. Та я завжди вас кохатиму. Залишаю фото з пташками, яких ви так добре малюєте, і нашу світлину, щоб ви ніколи мене не забували.
Знаю, ви не хочете мене бачити. Та бодай напишіть мені. Однісінький раз. Просто декілька слів, щоб у мене лишилася згадка про вас.
Я вас ніколи не забуду. Ви найдивовижніша людина, яку я зустрічала в житті.
Кохаю вас навіки.
Вона щодуху метнулася звідти. Спустилася до берега, скинула сандалі й побігла по воді, як того дня, коли зустріла його.
З роману Гаррі Л. Квеберта «Початки зла».
Листи почали надходити після того, як вона лишила йому записку під дверми. Любовний лист, щоб сказати все, що вона почувала до нього.
Любий Гаррі!
Знаю, ви не кохаєте мене. Та я завжди вас кохатиму. Залишаю фото з пташками, яких ви так добре малюєте, і нашу світлину, щоб ви ніколи мене не забували.
Знаю, ви не хочете мене бачити. Та бодай напишіть мені. Однісінький раз. Просто декілька слів, щоб у мене лишилася згадка про вас.
Я вас ніколи не забуду. Ви найдивовижніша людина, яку я зустрічала в житті.
Кохаю вас навіки.
Зібравшись із духом, він відповів за кілька днів. Писати — то була дрібниця. Писати їй — справжня епопея.
Люба моя!
Як можете казати, що я не кохаю вас? Ось вам слова кохання, вічні слова, вони линуть із самісіньких глибин мого серця. Слова, щоб сказати. Що я думаю про вас кожного ранку, прокидаючись, і кожного вечора, лягаючи спати. Ваше обличчя закарбувалося у мені, й, заплющуючи очі, я бачу вас перед собою.
Ще сьогодні я стояв перед вашим будинком удосвіта. Мушу зізнатися: я часто так роблю. Я шукав ваше вікно, світла ніде не було. Я уявляв, як ви спите наче янголятко. Потім побачив вас і милувався вами, вашою гарною сукнею з квітами, вона так вам личить. Ви здавалися трохи засмученою. Чому ви сумуєте? Скажіть, і я сумуватиму разом із вами.
Р. S. Пишіть мені поштою, так надійніше.
Я так вас кохаю. Кожного дня, кожнісінької ночі.
Любий мій!
Пишу відразу, щойно прочитала вашого листа. Насправді я перечитала його десять разів, а може, і сто! Ви так гарно пишете. Кожне ваше слово — справжнє диво. Ви такий талановитий. Чому ви не хочете прийти до мене? Чому ховаєтеся? Чому не хочете балакати зі мною? Чому приходите рід моє вікно, а не до мене?
Покажіться, благаю вас. Я сумую, відколи ви перестали говорити зі мною.
Напишіть мені якнайшвидше. Чекаю ваших листів із нетерпінням.
Вони знали, що віднині писати означало — кохати, тому що їм не судилося бути разом. Вони цілуватимуть папір, як прагнули цілувати одне одного, вони чекатимуть пошти, як чекали
