Хрещений батько - Маріо Пьюзо

шию капітана, і той почав харчати, неначе ковтнув дуже великий кавалок телятини. З горла виривалося повітря з домішкою розпорошеної крові, яку він вихаркував із уражених легень. Холоднокровно й дуже повільно Майкл випустив ще одну кулю просто в маківку його сивого черепа. Здавалося, що повітря наповнилося рожевим туманом.

Майкл рвучко обернувся до чоловіка, що сидів під стіною. Той не зробив жодного руху, закляк, мов спаралізований. Він обережно поклав руки на стіл і відвернувся вбік. Офіціант задкував на кухню з виразом жаху в очах, вирячених із невірою на Майкла, Солоццо все ще сидів на стільці, повалившись боком на стіл. Важке тіло стягло Маккласкі додолу. Майкл випустив пістолет спочатку собі на ногу, а потім той нечутно скотився на підлогу. Він бачив, що ні чоловік під стіною, ні офіціант не помітили, як він упустив зброю. Він кількома великими кроками дійшов до дверей і відчинив їх. Машина Солоццо ще стояла біля входу, але водія не було. Майкл звернув ліворуч, за ріг. Спалахнувши фарами, до нього підкотила задрипана тарадайка, розчинилися дверцята. Він ускочив у машину, і вона помчала, скажено ревучи мотором. Майкл побачив за кермом Тессіо; його вродливе лице було ніби вирізьблене з мармуру.

– Упорав Солоццо? – запитав Тессіо.

На мить Майкла здивувала ідіома, яку вжив Тессіо. Звичайно її вживають у сексуальному розумінні щодо спокушення жінок чи дівчат. Кумедно, що Тессіо вжив цей вираз саме тепер.

– Обох, – відповів Майкл.

– Ти певен? – перепитав Тессіо.

– Я бачив їхній мозок, – запевнив Майкл.

У машині для нього лежала заміна одягу. За двадцять хвилин він був уже на італійському фрахтовому пароплаві, що відпливав до Сицилії. А за дві години пароплав вийшов у чисте море, і Майкл міг бачити крізь ілюмінатор вогні Нью-Йорка, що сяяли, як вогні пекла. Він відчував якусь неймовірну полегкість. Аж тепер повірив, що виплутався. Почуття було знайоме – пригадалось, як його підібрали на березі острова, щойно захопленого їхньою дивізією морської піхоти. Битва ще тривала, але він дістав легке поранення, і його відвезли на госпітальне судно. І тоді він відчував таку величезну полегкість, як тепер. Хоча й розгуляється зараз там, як у пеклі, але вже без нього.

Другого дня після вбивства Солоццо й Маккласкі капітани й лейтенанти всіх поліцейських відділків Нью-Йорка заявили: поки не спіймають убивцю капітана Маккласкі, у Нью-Йорку не буде ніяких гральних домів, ніякої проституції, взагалі ніяких операцій мафії. Усім містом пройшли посилені облави. Увесь незаконний бізнес завмер.

Пізніше того ж дня посланці від «родин» запитали «родину» Корлеоне, чи згодна вона видати вбивцю. «Родина» відповіла, що ця справа зовсім її не стосується. Того ж вечора в завулку, біля будинків «родини» Корлеоне на Лонг-Біч, вибухнула бомба, кинута з автомобіля, що під’їхав до ланцюга перед в’їздом, а потім утік. Того ж таки вечора двоє довірених людей «родини» Корлеоне були вбиті в невеличкому італійському ресторані в Грінвіч-Вілладж, коли мирно вечеряли там. Так розпочали війну п’ять «родин» у 1946 році.

Частина друга
Розділ XII

Джоні Фонтане недбало махнув прислужникові, мовляв, можеш іти, ти більше не потрібен, і додав: «До ранку, Біллі». Виходячи з просторої вітальні з вікнами до Тихого океану, що використовувалась і як їдальня, негр-дворецький кивнув головою. Це був не поклін слуги, а такий собі дружній жест, зроблений лише тому, що Джоні сьогодні вечеряв не сам.

Джоні запросив до себе Шарон Мур – дівчину з нью- йоркського району Грінвіч-Вілладж, що прибула в Голлівуд на проби для невеличкої ролі у фільмі, який знімав старий ловелас, що свого часу добряче поволочився. Вона з’явилася на студії, коли Джоні знімався у Вольцовому фільмі, і постала перед ним молодою, незіпсованою, чарівливою й дотепною, отож Джоні і запросив її цього вечора до себе пообідати. Його запросини на обід цінувалися високо, на зразок царської милості, і вона, звісно, погодилась.

Шарон Мур, напевне, сподівалась, що Джоні напрямки перейде до діла, до такої думки схиляла його репутація. Проте Джоні не поділяв голлівудського ставлення до жінок як до «живого м’яса». Він ніколи не спав із дівчиною, якщо вона не мала чогось по-справжньому привабливого. За винятком, звісно, тих випадків, коли дуже набирався й опинявся в одному ліжку з жіночкою, про яку не пам’ятав, коли та як з нею зустрівся і чи десь бачився взагалі. А тепер, у свої тридцять п’ять, коли вже розлучився і не жив із другою дружиною і коли, мабуть, близько тисячі статевих перемог було на його бойовому рахунку, Джоні не грішив колишньою хтивістю. Але щось у цій Шарон Мур збуджувало його, отож він і запросив її на обід.

Сам він ніколи не споживав зайвого, проте для нього не було таємницею, що молоді вродливі дівчиська, стягаючись на гарне вбрання, самохіть виснажували себе і звичайно на побаченнях їли як не в себе, тому на столі почастунків не бракувало. Так само, як і напоїв: шампанське у відерці з льодом, шотландське і канадське віскі, бренді й лікери на приставному столику. Джоні подав склянки з коктейлями і заздалегідь приготовані тарілки з їжею. По вечері він провів її у величезну вітальню, скляна стіна якої виходила на Тихий океан. Він поставив на програвач першу зі стосу платівок із записами Елли Фіцджеральд і сів на диван поряд з Шарон. Поговорив трохи з нею, поцікавився, якою вона була підлітком – хлопчакуватою чи упадала за однолітками, відлюдькуватою чи товариською, серйозною чи веселою. Усі ці подробиці завжди зворушували й допомагали розбудити ніжність, якої він потребував для інтимних взаємин. Вони вмостилися на дивані дуже зручно, по-дружньому. Він поцілував її в уста – то був дружній холодний цілунок, вона не зробила спроби відповісти тепліше, він теж. За великим вікном він міг бачити у місячному сяйві широку темно-синю смугу Тихого океану.

– А чому ти не ставиш власних записів? – спитала Шарон із задерикуватими нотками в голосі. Джоні посміхнувся до неї. Йому подобалося, що вона під’юджує його.

– Бо є більші голлівудські співаки, ніж я, – відповів Джоні.

– Постав щось для мене, – попросила вона. – Або краще заспівай. Знаєш, як ото у фільмах. Я розтану й зомлію біля тебе, як ті дівчатка на екрані.

Джоні відверто розсміявся. Коли був молодший, він саме так і діяв і завжди досягав театрального ефекту – дівчата намагалися прибрати сексуального вигляду й умлівали, посилаючи палкі пожадливі погляди в уявну кінокамеру. Але тепер він і не мріяв заспівати дівчині, бо, по-перше, не співав уже кілька місяців і не був певний у своєму голосі. А по-друге, аматорам і