Я сам поховаю своїх мертвих - Джеймс Хедлі Чейз

— Побачимо. Ще одне: де збираєшся переховуватися? Це місто для тебе — мов розпечена сковорода. Тільки-но ти зникнеш, поліція почне розшук. Усі ж знають тебе в обличчя.

— Не хвилюйся, — тихо мовив Інгліш. — Зустрінемося в суді, Семе.

Коли Крейл пішов, Нік налив собі трохи віскі. Його обличчя було серйозним та блідим.

— Еде, а він має рацію. Якщо ми не знайдемо Шермана, мені гаплик.

— Ми знайдемо його і змусимо говорити.

Інгліш глянув на годинник над каміном.

— Куди поділася Лоїс? — запитав сам себе, сідаючи у крісло. — Минула майже година.

Ліон витягнув довгі ноги до вогню.

— А куди вона пішла?

— Поїхала, щоби привезти сюди Коррін. Я не говорив Сему, аби той не нервував, але Коррін напевно працювала разом із Шерманом. Якщо вдасться поговорити з нею, то, можливо, примушу й це підтвердити. Вона допоможе нам вивести Шермана на чисту воду. Засадимо злочинця у камеру, і Коррін засвідчить його причетність до вбивств.

— Сподіваюся, Шерман не додумався... — Ліон лінькувато дістав пачку сигарет.

Інгліш завмер і випростався, мов струна.

— Ану повтори!

Ед здивовано глянув на Ніка.

— Я сказав: сподіваюся, що Шерман не здогадається, що Коррін можуть використати як свідка проти нього. Інакше вона у небезпеці.

Інгліш скочив на ноги. Глянувши на нього, Ліон також зірвався з крісла.

— Ти чого? — здивовано запитав Ед.

— Я відпустив туди Лоїс, — відповів Інгліш.

— Ну і що?

— А якщо Шерман зараз там?

— А якщо ні? Не роби поспішних висновків, Ніку. Шанси...

— До біса шанси! — перебив його Інгліш. — Не треба було відпускати дівчини. Цей покидьок — маніяк. Я їду по неї.

— Гей, зачекай! — вигукнув Ліон. — Сиди тут. Тебе розшукують копи, думаєш, далеко доберешся? Поїду я.

— Я з тобою.

— А якщо вона з Коррін прийде сюди, а тут нікого не буде?

Нік знизав плечима.

— Справді. Добре, Еде, їдь за ними, тільки прошу, швидко.

— Уже стартонув, — детектив схопив пальто і вискочив із кімнати. Він збіг сходами на вулицю, одягаючись на ходу. Дощ усе ще лив. Перескакуючи через калюжі, він побіг до автомобіля, що стояв біля входу в будинок Лоїс. Ед щодуху гнав авто мало не через усе місто, щоб якнайшвидше дістатися бульвару Лоуренс. На вулицях побільшало поліцейських автомобілів, і Ліон здогадався, що це розшукують Інгліша.

Інгліш — утікач! Це просто неймовірно! Ніка Інгліша, людину з такими великими грошима і зв’язками, з такою впливовістю, розшукують як істсайдського бандита.

Ліон намагався їхати швидко, але обережно, щоб не привертати уваги поліцейських.

Нарешті з Мейсон стріт він звернув на Едісон стріт і пригальмував, шукаючи бульвар Лоуренс.

Назустріч проїхав поліцейський автомобіль. Один із копів говорив по рації. Ліон занепокоївся, чи вони, бува, не повертаються від будинку Коррін.

Детектив виїхав на Бульвар Лоуренс. Там було тихо і безлюдно. Зупинившись трохи віддалік від будинку Коррін, він вийшов з машини.

Якусь мить Ед стояв під дощем, оглядаючи вулицю, тоді пройшов до будинку, зауваживши, що у вітальні світиться.

Пройшовши доріжкою, він натиснув на кнопку дзвінка. Гучна мелодія налякала його, і він спохмурнів. Зачекавши кілька хвилин, подзвонив іще раз. Ніхто не підійшов до дверей. У будинку не було чутно жодних звуків.

Ліон обережно повернув клямку і штовхнув двері, але вони були зачинені. Подзвонив ще раз. Тоді, зачекавши кілька секунд, перейшов клумбу і спробував заглянути у вікно вітальні, але через затягнуті фіранки нічого не було видно.

Поміркувавши, Ед вирішив обійти будинок. Там він побачив переповнений бак для сміття і великий дерев’яний ящик із порожніми пляшками від бренді. Задні двері будинку були відчиненими.

Він штовхнув їх і ввійшов у невелику кухню. Під ногами щось гучно дзенькнуло. Лаючись під ніс, Ліон дістав із кишені маленький ліхтарик й увімкнув його.

У кухні панував жахливий безлад. На столі стояла гора брудного посуду; підлога була вкрита мукою, пилом, хлібними крихтами, а в кутку стояло повно пустих пляшок від бренді. Кислуватий запах молока й алкоголю вдарив у ніс. Детектив відчинив двері кухні, виглянув у темний коридор, прислухався і тихо рушив уперед.

Дійшовши до дверей вітальні, повернув ручку і зазирнув усередину. Кімната була порожньою. Із перекинутої пляшки на килим стікали залишки бренді, виблискуючи у світлі пригаслого вогнища. Поруч лежала розбита склянка. Ед зайшов у кімнату і спохмурнів — тут, безперечно, щось трапилося. Ліон ретельно оглянув кімнату, сподіваючись зрозуміти, чому горить світло, а в будинку нікого нема.

За диваном він побачив краєчок чогось схожого на носову хусточку. Це була жіноча хустинка з вишитими на куті ініціалами Л. М. Ліон похитав головою. Лоїс, напевно, переконала Коррін піти з нею, а світло вони просто забули вимкнути.

Шукаючи очима телефон, аби подзвонити Інглішу і запитати, чи не повернулася Лоїс, він знову глянув на перекинуту пляшку бренді. Щось тут не так. Невже Коррін пручалася? Лоїс так налякала її, що жінка перекинула пляшку? Це малоймовірно, подумав Ед і вийшов у хол.

Навпроти були двері спальні, й він обережно повернув клямку. У кімнаті було темно, тож Ліон, намацавши вимикач, увімкнув світло. Спальня виявилася такою ж неохайною, як і кухня. Посеред кімнати на підлозі лежала рожева шовкова накидка. На ліжку були розкидані панчохи, білизна і шуба. Нічний столик був засипаний пудрою, а дзеркало давно ніхто не протирав від пилу. Пляшечка з кремом перекинулась, і з неї на паркет витікала густа блідо-рожева маса.

Ліон знизав плечима і вже збирався вимкнути світло, аж раптом дещо привернуло його увагу.

Двері ванної кімнати були привідчинені, а за ними виднівся червоний шнурок, прив’язаний до вішака.

Шнурок був натягнутий, занадто натягнутий. Ліон швидко пересік кімнату і повільно потягнув на себе двері. Щось важке заважало їм відчинитися. Він був готовий до того, що зараз узріє, але все одно відчув, як холодний піт виступив у нього на спині, коли побачив бліде обличчя Коррін Інгліш.

Повішена на дверях, вона застигла в агонії; її обличчя спухло, а язик вивалився поміж маленьких білих зубів. Червоний шовковий шнурок глибоко врізався у шию, а руки закостеніли, ніби останньої миті свого життя вона відчайдушно намагалася когось відштовхнути.

Ліон торкнувся її руки. Вона була ще теплою. Деякий час він просто щось роздумував, не відводячи погляду від мертвої Коррін, тоді швидко повернувся у вітальню.