Дзеркало судді - Гілберт Кійт Честертон

— Господи, помилуй! — вигукнув лорд Автрем.

— Амінь, — сказав отець Бравн. — Так, Моріс упав, як тільки Джеймс вистрілив, і лежав, вичікуючи. Вичікував і його учитель-злочинець, стоячи осторонь.

— Чекаємо також і ми, — сказав Кокспер. — Я, приміром, більше не можу чекати.

— Джеймс, розбитий каяттям, кинувся до свого брата, що лежав, — продовжував священик. — Пістолет він викинув з відразою, та Моріс свій пістолет тримав у руці. Коли старший брат нахилився над молодшим, той підвівся на лівому лікті і вистрілив. Стріляв він погано, але на такій відстані схибити важко.

Присутні враз зблідли; всі довго дивилися на священика. Нарешті сер Джон розгублено і тихо запитав:

— Ви впевнені в тому, що розповіли?

— Так, — відповідав Бравн. — Моріса Мейра, маркіза Марни, я поручаю вашому милосердю. Сьогодні ви пояснили мені, що воно таке. Як це добре для бідних грішників, що якщо у ставленні до них і ви перебираєте міру, то у бік милосердя! Як добре, що ви вмієте прощати!

— Ну, знаєте! — загорланив лорд Автрем. — Пробачити цього мерзенного боягуза? Оце так, вибачте! Я сказав, що розумію чесний поєдинок, але такого зрадника і вбивцю…

— За це його лінчувати мало! — крикнув Кокспер. — Спалити живцем. Якщо пекельний вогонь не байка, я і пари з вуст не випущу, щоб врятувати його від пекла.

— Я не подав би йому і шматка хліба, — промовив Мелоу.

— В людського милосердя є межа, — сказала тремтливим голосом леді Автрем.

— Саме так, — сказав отець Бравн. — Цим воно і відрізняється від милосердя Божого. Вибачте, що я не дуже серйозно поставився до ваших докорів і напучувань. Річ у тім, що ви готові пробачити гріхи, які для вас не є гріховні. Ви прощаєте тих, хто, по-вашому, не скоює злочин, а порушує умовності. Ви терпимі до дуелі, розлучення, роману. Ви прощаєте, бо вам насправді нічого прощати.

— Невже, — запитав Мелоу, — ви хочете, щоб я прощав таких мерзотників?

— Ні, — відповідав священик. — Це ми, священики, повинні прощати їх.

Він різко встав й окинув поглядом присутніх.

— Ми повинні дати їм не шматок хліба, а Святе Причастя, — продовжував він. — Ми повинні сказати слово, яке врятує їх від пекла. Ми залишаємося з ними один на один, коли їх покидає ваше, людське, милосердя. Що ж, ідіть своєю, неважкою, дорогою, прощаючи приємні вам гріхи і модні вади, а ми вже, в мороці і пітьмі, втішатимемо тих, кому потрібна розрада; тих, хто вчинив страшні речі, яких не пробачить світ і не виправдає совість. Тільки священик може пробачити їх. Залиште ж нас із тими, хто негідний, як негідний був Петро, коли ще не заспівав півень і не зайнялася зоря.

— Зайнялася зоря… — повторив Мелоу. — Ви гадаєте, у нього ще є надія?

— Так, — відповідав священик. — Дозвольте поставити вам нечемне запитання. Ви, знатні пані і чоловіки чести, ніколи не вчинили б того, що вчинив нещасний Моріс. Гаразд, а якби вчинили, чи змогли б ви, через багато років, у багатстві й у безпеці, розповісти про себе таку правду?

Ніхто не відповів. Дві жінки і троє чоловіків повільно відійшли, а священик мовчки повернувся в сумний замок Марни.

Таємниця Фламбо

— …Ті вбивства, в яких я грав роль вбивці, — сказав отець Бравн, ставлячи келих з вином на стіл. Багряні тіні злочинів у той момент низкою промайнули перед його очима.

— Правда, — продовжив він, помовчавши, — інші люди скоювали злочин раніше і звільняли мене від фізичної участи. Я був, так би мовити, немовби дублер: у будь-який момент готовий зіграти роль злочинця. Принаймні я зобов’язав себе вивчити цю роль напам’ять. Зараз я вам поясню: коли я намагався уявити собі той душевний стан, в якому крадуть або вбивають, то завжди відчував, що я і сам, можливо, здатен украсти або вбити тільки в певних психологічних умовах — саме таких, а не інших, і притому не завжди в найбільш очевидних. Тоді мені, звичайно, ставало ясно, хто злочинець, і це не завжди був той, на кого падала підозра.

Наприклад, легко було вирішити, що бунтівний поет убив старого суддю, який терпіти не міг бунтівників. Але бунтівний поет не стане вбивати за це, і ви зрозумієте чому, якщо влізете в його шкуру. Ось я і вліз, свідомо став песимістом, прихильником анархії, одним з тих, для кого заколот — не торжество справедливости, а руйнація. Я постарався позбавитися від крихт тверезої розсудливости, які мені пощастило успадкувати або зібрати.

Я зачинив і завісив усі віконця, через які світить згори миле денне світло. Я уявив собі розум, куди проникає тільки багряне світло знизу, що зриває скелі і розверзає безодні верх. Але найбільш нелюдські, моторошні видіння не допомогли мені зрозуміти, навіщо тому, хто так дивиться на світ, губити себе, вступати в конфлікт з нікчемною поліцією, вбиваючи одного з тих, кого сам він вважає старими дурнями. Він не буде цього робити, хоч і закликає до насильства у своїх віршах. Саме тому й не буде, що пише вірші і пісні.

Тому, хто може виразити себе в пісні, немає чого виражати у вбивстві.

Вірші ДЛЯ нього — істинні події, вони необхідні йому, ще і ще. Потім я подумав про іншого песиміста, про того, хто охороняє цей світ, тому що повністю від нього залежить. І подумав, що, якби не благодать, я і сам став би, можливо, людиною, для якої реальний тільки блиск електричних ламп, мирською, світською людиною, яка живе тільки для цього світу і не вірить в інший; такою, що може вирвати з глибокої пітьми тільки успіх і задоволення. Ось хто піде на все, якщо під загрозою опиниться його єдиний світ! Не бунтівник, а міщанин здатний на будь-який злочин, щоб урятувати свою міщанську честь. Уявіть лиш, що означає викриття для обласканого успіхом судді. Адже вийшло б назовні те, чого його світ, його оточення справді не стерпить — державна зрада. Якщо б я опинився на його місці й у мене була б під рукою тільки його філософія, один Бог знає, що б я накоїв.

— Багато хто скаже, що ваша духовна вправа трохи похмура, — сказав Чейз.

— Багато хто думає, — серйозно відповів Бравн, — що милосердя і смирення також похмурі. Але сперечатися про це не будемо. Я всього лиш відповідаю вам, розповідаю про свою роботу. Ваші співвітчизники зробили мені честь: їм цікаво знати, як мені вдалося запобігти помилкам правосуддя. Що ж, скажіть їм, що