Сліди на тротуарі - Віталій Петлювань
— Подобається? — запитує Олег.
— Конструкція, самі знаєте, застаріла. Новий випуск куди кращий. А за цей… навіть не знаю. Дві мало, а три багато.
Олег не повірив. Огризнувся без гніву.
— Ми й самі жартувати вміємо. Відраховуй п'ять кусків, Михайле Івановичу.
— П'ять?!
— Ні копійки менше, — твердо говорить Олег.
Михайло Іванович гасить ліхтарик. Його голос чується вже від дверей. Він може і не брати мотоцикл, якщо їм не вигідно. Але більше трьох тисяч не дасть.
«Гад! — шепоче Левко. — Ми рискуємо, а він…» Ніч. Холодний вітер залітає з шляху на подвір'я. Троє стоять, мов німі.
— Беріть три. Я добре даю. Самому збиток буде. Покупець тепер хитрий…
Левко хотів послати його під три чорти, але Олег випереджає Левка.
— Чотири… Давай чотири. Нам у піжмурки не можна гратися, Михайле Івановичу. З колясками і дістати трудніше і пригнати…
Торг триває і в хаті. Нарешті погодились на три з половиною.
Олег підраховує. На дорогу майже тисячу витратили, потім бензин… Що ж їм лишається? А ще ж і третій у Києві жде своєї частки.
— Ми міліцію одурили, а цей… нас.
* * *
У той час, як Олег з напарником перебували поза межами Києва, працівники карного розшуку, між іншим, займалися однією новою справою. В місті знову почали зникати мотоцикли. Їх крали просто на вулиці. Зайшла людина в магазин, і поки вона там побувала — мотоцикл її зникав. Біля однієї перукарні злодіям вдалося одурити хлопчика, який стеріг батьків мотоцикл. Хлопчик потім навіть розповів прикмети злочинця: це був кругловидий, чубатий юнак, у заправлених в чоботи штанях.
Потерпілим показали фотографію затриманого у свій час Левка.
— Він! Точно він, — підтвердив хлопчик.
Принагідно згадалися приятелі Левка і серед них Кущ.
— А де він, справді, Олег Кущ? — зацікавився майор Дубчак. — Може, повернувся вже?
Дзвінок у райвідділ міліції — і все з'ясувалося. Олег дома…
На другий день у кількох квартирах будинку їхньої вулиці побували працівники міліції. Заходили і до Кущів. Вони, правда, цікавилися тільки, чи нема порушень паспортного режиму… Але для Віри це був сигнал тривоги.
— Я знаю, — сказала вона свекрусі. — Їм потрібен Олег… А він, ніби навмисне, дома не сидить… Ночував десь…
Свекруха замахала на неї руками.
— Мовчи. Не накликай біди. Олег відбув своє і нікому нічого не винен…
— Мамо, — просила Віра, — давайте скажемо, що у нас робили обшук. Треба налякати його… Треба…
Вона ще не встигла докінчити, як увійшов Олег. Очі його полохливо бігали по кімнаті.
— До нас приходили? Про що вони питали?
— Тобою цікавилися. Оглядали речі, чогось шукали…
Олег зблід. Вірині слова приголомшили його. Але раптом озвалася мати.
— Ну годі, годі. Не вигадуй… — суворо сказала вона Вірі. — Не тільки до нас приходили. Пропискою цікавилися, от і все.
Олег не знав, кому вірити. Та зустрівшись поглядом з матір'ю, трохи повеселішав.
— Що ж ти, на бога хотіла мене взяти? — Олег презирливо подивився на дружину і вилаявся брудними словами.
* * *
Золоті серпи світла полоснули асфальт, блиснула пряжка на поясі працівника міліції. Таксі стишило хід.
— Черговий контрольно-пропускного пункту лейтенант Таран. Прошу документи.
В цей час із темряви вискочив мотоцикліст: його не зупинили.
— Де взяли пасажира? — розпитував лейтенант водія таксі.
— Ось тут недалеко, по дорозі.
— Гм… А на лічильнику нуль… Забули своєчасно увімкнути?
Водій щось винувато пояснював, пробачався.
— Ні, так діло не піде, — сказав йому лейтенант, — Доведеться скласти акт. А ви, товаришу, — звернувся лейтенант до пасажира, — будете за свідка. До нас часто надходять сигнали, що водії таксомоторів не полюбляють лічильників…
— Але мені ніколи. Я поспішаю, — пасажир був незадоволений несподіваною затримкою.
— Вам у Житомир?
— В Житомир. А потім далі…
— Нічого страшного. До Житомира доїдемо разом, а там ви будете потрібні на кілька хвилин. Підпишете акт як свідок, та й усе.
«Свідок» хоч і сперечався, але не мав наміру сваритися з міліцією.
В міській міліції водія і свідка повели до чергового… Тимчасом у сусідній кімнаті майор Дубчак розмовляв з житомирськими колегами.
— Затримаємо «свідка» до завтра. Я займуся ним лише після того, як наші товариші до кінця простежать за мотоциклістом. Нас цікавлять їхні зв'язки, адреси… Олег поки що не повинен догадуватися, в чому справа.
Викликали чергового.
— Документи у водія в порядку? — запитав Дубчак.
— Так точно!
— А у «свідка»?
— Свідок назвався Фьодоровим й каже, що забув документи дома в Києві.
— Фьодоров! Не Кущ, а Фьодоров… Добре. І те, що він без документів, добре… Ось вам формальна причина для затримки…
Як і слід було чекати, такий поворот справи не сподобався Олегові. Він гаряче запротестував:
— Хто вам дав право хапати людину на дорозі? Я скаржитимусь…
Перед ним вибачались і все ж сказали, що до ранку відпустити не зможуть.
— Ви без документів. Тепер ніч. А в нас до того ж трапилася одна неприємна історія…
Його залишили в кімнаті чергового. Це до певної міри заспокоювало. Вранці, коли прийде місцеве начальство, у всьому розберуться і негайно відпустять.
… На околиці Житомира сидів на мотоциклі з потушеною фарою Левко. Він ніяк не міг зрозуміти, чому так довго немає Олега.
Годинник
