Острів Каміно - Джон Гришем
Вимкнення електропостачання запустило аварійні сигнали на центральній станції спостереження в будівлі служби безпеки кампусу, але ніхто навіть не звернув на це уваги. Ще б пак — кампусом розгулював злочинець, який уже встиг когось застрелити. Думати про інші аварійні сигнали не було часу.
Джеррі минулого тижня провів дві ночі в Бібліотеці Файрстоуна і був упевнений, що після закриття будівлі охоронців там не лишається. Уночі поліціянт у формі раз чи двічі обходив будівлю і, посвітивши ліхтариком на двері, ішов собі далі. Територію об’їжджала також спеціально позначена патрульна машина, але вона здебільшого мала полювати на нетверезих студентів. Як і в будь-якому кампусі, з першої ночі до восьмої ранку життя тут завмирало.
Однак цієї ночі в Принстоні відбувалася абсолютно екстрена подія: під обстрілом опинилася еліта американського суспільства. Трей повідомив спільникам, що скрізь панує повний хаос: всюди бігають поліціянти, спецпризначенці похапцем натягають екіпіровку, сирени виють, переговорні пристрої шиплять і щось викрикують, все переливається синім і червоним світлом від мільйона мигалок, дерева оповиті димом, мов туманом, а десь згори чутно гуркіт вертольота. Повний хаос.
Під покровом темряви Денні, Джеррі і Марк пробралися до сходів і спустилися сходами до підвалу під приміщенням зі спеціальними колекціями. На кожному були окуляри нічного бачення й шахтарська лампа, закріплена на лобі, кожен мав по важкому рюкзаку, а Джеррі ніс іще й невеликий армійський речмішок, який заховав у бібліотеці позаминулої ночі. На третьому, найнижчому підземному рівні вони зупинилися біля товстих металевих дверей, вивели з ладу камери спостереження й стали чекати, щоб Ахмед здійснив своє чаклунство. Той спокійно пробрався в систему сигналізації та вимкнув усі чотири датчики, що були в дверях. Щось голосно клацнуло. Денні натиснув ручку й відчинив двері. За ними виявився вузький коридор з іще двома металевими дверима. Марк посвітив ліхтариком на стелю й знайшов там камеру спостереження.
— Он там,— указав він.— Лише одна.
Джеррі, який зі своїм зростом метр дев’яносто був найвищим у команді, дістав балончик із чорною фарбою і розпилив його на об’єктив камери.
— Може, монетку кинемо? — запропонував Денні, поглянувши на двоє дверей.
— Що у вас там?— поцікавився з Буффало Ахмед.
— Двоє однакових металевих дверей, — відповів Денні.
— У мене нічого, хлопці,— озвався Ахмед.— Після перших дверей у системі нічого немає. Можна різати.
Джері витягнув зі свого речмішка два півметрові балони: один із киснем, другий з ацетиленом. Денні розмістився перед лівими дверима, запалив газовий різак, почав нагрівати місце за п’ятнадцять сантиметрів над замковою щілиною і фіксатором, і вже через кілька секунд посипалися іскри.
Трей тим часом встиг непомітно полишити той хаос, що панував навколо коледжу Мак-Каррена, і ховався тепер у пітьмі десь через дорогу, навпроти бібліотеки. Під’їжджали нові аварійно-рятувальні машини — виття сирен стало ще голоснішим. Нагорі гучно торохтіли вертольоти, проте Трею їх не було видно. Навколо нього не горіли навіть вуличні ліхтарі. Біля бібліотеки не було ані душі. Усі сили було кинуто в інше місце.
— Біля бібліотеки все тихо, — повідомив він.— А у вас що?
— Ріжемо,— лаконічно відповів Марк.
Усі п’ятеро членів групи знали, що розмови слід звести до мінімуму. Денні повільно й вміло врізався в метал язичком насиченого киснем полум’я на кінчику горілки, нагрітої до двох тисяч градусів. Йшли хвилини, розплавлений метал капав на підлогу, з дверей летіли червоні й жовті іскри. Якоїсь миті Денні повідомив, що товщина металевої обшивки — десь три сантиметри. Покінчивши з верхньою стороною квадрата, він став різати прямо донизу. Робота йшла повільно, хвилини тяглися, а напруга зростала, але всі трималися спокійно. Джеррі й Марк присіли позаду Денні й спостерігали за кожним його рухом. Покінчивши, нарешті, з нижньою стороною, Денні смикнув фіксатор, і той зрушив з місця, проте щось його не пускало.
— Там засув, — сказав він.— Я його розріжу.
Через п’ять хвилин двері розчинилися. Ахмед, що стежив на своєму ноутбуці за системою безпеки бібліотеки, не помітив нічого незвичайного.
— Тут чисто,— повідомив він.
Денні, Марк і Джеррі ввійшли в кімнату, яка виявилася такою маленькою, що вони ледь могли там втрьох уміститися. Вздовж усієї дальньої трьохметрової стіни простягався вузький стіл — не ширше шістдесяти сантиметрів. На кожному його боці стояло по чотири великі дерев’яні ящики. Марк, що був у команді зломником, відвернув окуляри, поправив свою налобну лампу й став оглядати один із замків.
— Що ж, не дивно,— сказав він, похитавши головою.— Тут заміси із цифровим кодом, який, мабуть, щодня змінює комп’ютер. Зламати такий неможливо. Треба свердлити.
— От і починай,— сказав Денні.— А я поки розріжу другі двері.
Джеррі дістав двадцятиміліметровий акумуляторний дриль з упорами з обох боків. Приставивши свердло до замка, вони з Марком щосили налягли на інструмент. Свердло повискувало й зісковзувало з латуні, яка спершу здавалася надто твердою, щоб її можна було просвердлити. Аж ось полетіла одна стружка, потім іще одна, і під невпинним натиском двох чоловіків свердло почало входити в замок. Коли
