Кишеня, повна жита - Агата Крісті

Джералд Райт далі посміхався зі зверхнім виразом.

— Це вельми прикро для нас обох, інспекторе, але нічого іншого я вам запропонувати не можу.

Інспектор Ніл сказав лагідним голосом:

— Тоді, якби мені хтось сказав, що він виглянув у нижнє вікно й побачив вас у саду біля «Тисової хатини» приблизно о четвертій годині тридцять п’ять хвилин… — він замовк і залишив речення незакінченим.

Джералд Райт підняв брови й похитав головою.

— Видимість на той час була вельми поганою, — сказав він. — Я думаю, ніхто не зміг би добре роздивитися, кого він бачить.

— Ви знайомі з містером Вівіаном Дюбуа, який теж зупинився тут?

— Дюбуа? Ні, не думаю, що він мені знайомий. Це такий високий, темноволосий чоловік, що віддає перевагу замшевим черевикам?

— Так. Він також вийшов на прогулянку в той день, і він також покинув готель і пройшов поблизу від «Тисової хатини». Ви з ним не зустрічалися випадково на дорозі?

— Ні, ні. Чого не було, того не було.

Джералд Райт уперше здався стривоженим. Інспектор Ніл замислено промовив:

— Час для прогулянки був не вельми приємний, а надто на стежці, де була, як ви кажете, суцільна багнюка. Просто дивом дивуєшся, скільки енергії буває в людей.

ІV

Коли інспектор Ніл повернувся в дім, сержант Гей привітав його із задоволеним виглядом.

— Я виконав ваше розпорядження, сер, і довідався про дроздів, — повідомив він.

— Ну й що ти там довідався?

— Вони були в пирозі, сер. Холодний пиріг залишили для недільної вечері. Хтось добувся до того пирога, який зберігався в буфеті чи десь-інде. Зняли з нього скоринку й витягли телятину та шинку, які були всередині, і що, ви думаєте, поклали туди натомість? Кілька протухлих дроздів, які знайшли в сараї садівника. Бридка витівка, правда ж, бридка?

— «Й хочу таку страву дати королю», — сказав інспектор Ніл.

Сержант Гей подивився йому навздогін ошелешеним поглядом.

Розділ вісімнадцятий

І

— Зачекайте хвилину, — сказала міс Ремсботтом. — Схоже, цей пасьянс у мене вийде.

Вона перенесла короля з його почтом на порожнє місце, поклала червону сімку на чорну вісімку, скинула четвірку, п’ятірку та винову шістку, зробила ще кілька швидких переміщень карт, а тоді відхилилася назад із задоволеним виглядом.

— Це Подвійний Блазень, — сказала вона. — Таке не часто мені вдається.

Вона підвела очі й подивилася на дівчину, яка стояла біля каміна.

— То ви дружина Ланса, — сказала вона.

Пет, якій рекомендували піднятися нагору й познайомитися з міс Ремсботтом, кивнула головою.

— Так, — сказала вона.

— Ви дівчина висока, — сказала міс Ремсботтом, — і вигляд у вас квітучий.

— У мене чудове здоров’я.

Міс Ремсботтом задоволено кивнула головою.

— Дружина Персівала наче зліплена з тіста, — сказала вона. — Їсть надто багато солодкого, спортом не займається. Сідай, дитино моя, сідай. Де ти познайомилася з моїм небожем?

— Ми з ним познайомилися в Кенії, коли я перебувала там із кількома друзями.

— Ти була одружена раніше, наскільки мені відомо.

— Так. Двічі.

Міс Ремсботтом звучно пирхнула.

— Отже, розлучилася.

— Ні, — сказала Пет. Її голос злегка затремтів. — Обидва померли. Мій перший чоловік був пілотом винищувача. Він загинув на війні.

— А твій другий чоловік? Дай-но, Боже, пам’яті — хтось мені казав. Він пустив собі кулю в лоба, чи не так?

Пет кивнула головою.

— Через тебе?

— Ні, — сказала Пет. — Моєї вини в його смерті не було.

— Він захоплювався кінськими перегонами?

— Так.

— Я не була на перегонах жодного разу в житті, — сказала міс Ремсботтом. — Гра на тоталізаторі й карти — це підступи диявола.

Пет не відповіла.

— Я також ніколи не була ані в театрі, ані в кіно, — сказала міс Ремсботтом. — Що там казати — світ сьогодні поринув у гріхи. Гріх панував і в цьому домі, проте Господь покарав грішників.

Пет знову не знайшлася, що відповісти. Вона трохи засумнівалася, а чи в тітки Ланса все гаразд із головою. Була, проте, трохи вибита з рівноваги під пильним поглядом старої леді.

— Чи багато, — запитала тітка Ефі, — ти знаєш про ту родину, куди ввійшла по своєму одруженні?

— Думаю, рівно стільки, скільки кожна жінка знає про родину чоловіка, з яким одружується.

— Атож, трохи про одне, трохи про інше. Гаразд, я тобі розповім дещо. Моя сестра була дурепою, мій зять — пройдисвітом, Персівал — негідник, а твій Ланс завжди був поганим хлопцем родини.

— Я думаю, усе це нісенітниця, — твердо заявила Пет.

— Можливо, ти й маєш слушність, — несподівано погодилася з нею міс Ремсботтом. — Не можна просто чіпляти на людей етикетки. Але не варт недооцінювати Персівала. Існує тенденція вірити, що ті, хто носить етикетку людини доброї, також не наділені розумом. Персівала ж ніяк не можна вважати дурнем. Він розумний тим розумом, що притаманний лицемірам. Я ніколи його не любила. Зверни увагу на те, що я не довіряю Лансові і не схвалюю його поведінку, проте не можу його не любити… Він відчайдушний хлопець і завжди був таким. Ти повинна дбати про нього й стежити, щоб він не зайшов надто далеко. Скажи йому, щоб він не недооцінював Персівала, моя люба. Скажи йому, щоб він не вірив жодному слову Персівала. У цьому домі всі брехуни. — І старенька докинула з торжеством у голосі: — Вогонь і сірка — ось що їм судилося.

ІІ

Інспектор Ніл закінчував телефонну розмову зі Скотленд-Ярдом.

Заступник комісара на протилежному кінці лінії сказав:

— Думаю, ми зможемо здобути для вас цю інформацію, відвідавши кілька приватних санаторіїв. Якщо вона не померла, звісно.

— Могла й померти. Відтоді минуло багато часу.

Старі гріхи відкидають довгі тіні. Так сказала йому міс Ремсботтом — сказала дуже значущим тоном — наче хотіла дати йому натяк.

— Це фантастична теорія, — сказав заступник комісара.

— Не знаю, сер. Але я маю відчуття, що не можу цілком обминути її увагою. Надто багато збігів…

— Так… Так… Жито… Дрозди… Ім’я вбитого…

Ніл сказав:

— Я опрацьовую також інші лінії… Дюбуа не слід обминати увагою… також Райта… покоївка