Єва - Артуро Перес-Реверте
– Куди ми підемо потім? – поцікавилася Бріта.
– Я про це не думав.
Фалько сказав правду. Його думки були зайняті іншими речами – конвертом у кишені, мертвим кур’єром, убитим республіканським агентом та його втеклим товаришем, який, певно, вже сповістив своє керівництво про те, що сталося. Він думав про те, як діятиме португальська поліція. Про рекламний проспект «Норддойче Ллойд Бремен» та співвідношення між указаними там кораблями й точними даними, які спершу треба розшифрувати, а потім передати керівникам НІОС – Національної інформаційно-оперативної служби. З іншого боку, він не поспішав, адже сеанс зв’язку з Саламанкою був призначений на завтрашній ранок. Проте навіть краса жінки, яка сиділа навпроти, не могла вгамувати його хвилювання. Існувала якась суперечність між інформацією, що містилася в конверті, і подіями, що мали місце в Альфамі півгодини тому. Щось не сходилося, і він знав, що не заспокоїться, доки не з’ясує, у чому проблема.
– Ще трохи вина? – Фалько підніс пляшку до її келиха. Посмішка жінки свідчила про те, що останні хмари розійшлися. Лід розтанув. Усе гаразд.
– Дякую, любчику.
Бріта Моура вже кілька разів переспала з ним. Чотири, якщо точніше: один раз – у готелі «Паласіо до Ешторіл», а три – у Лісабоні, в її розкішному помешканні, що в провулку Салітре. Ось чому він не чекав ніякої новизни, крім тимчасового теплого контакту з цим чудовим тілом, що залюбки приймало гостя у своїх потаємних вологих глибинах попри те, що його власниця була доволі передбачуваною в сексі й не виявляла особливої винахідливості. Отже, можна розраховувати на дві-три приємні години, перш ніж повертатися до готелю (Фалько не хотів ризикувати життям і ніколи не ночував у чужих помешканнях). Цей етап йому не подобався – тинятися вулицями на світанку, зануривши руки в кишені й піднявши комір піджака; уникати двірників, що поливають бруківку. Загалом перспектива залишитися з нею видавалася не дуже заманливою.
– Можемо потанцювати, – запропонувала вона. – У Баріо Альто. Біля Тавареса відкрили пристойний дансинг. Там грає негритянський джазовий оркестр.
– Непоганий варіант.
Бріта знову нахилилася до нього, спираючись ліктями на стіл і високо тримаючи заплямовану помадою сигарету. Пишні груди торкалися скатертини. Жінка була вульгарною і водночас вишуканою.
– Вгадай, що на мені… внизу, – прошепотіла вона, звабливо усміхаючись.
Демонструючи ввічливість, Фалько уважно поглянув на її лілову крепову сукню від дизайнера Баленсіаги. Під час останнього побачення вони жартували про жіночу спідню білизну, тож відповідь здавалася очевидною.
– Чорний шовк?
– Нічого. – Вона стишила голос. – Там нічого немає.
– Опиши докладніше, – посміхнувся Фалько.
– А що описувати, дурнику? Геть нічого.
– Геть нічого?
– Так. Ні сорочки, ні трусиків.
– Ой!
Годину по тому Фалько переконався, що Бріта Моура не брехала стосовно відсутності білизни, коли вони танцювали в новому джаз-клубі і він пестив її стегна. Нічого зайвого не було між тканиною сукні й голим тілом, чиї чуттєві, співзвучні з обставинами рухи достатньо збудили Фалько, аби відвернути увагу від професійних тривог, що заполонили його думки. Можливо, подумалося йому, це вдала ідея – провести якийсь час у її помешканні та розставити всі крапки над «і» шляхом солодкого взаємообміну мікробами (привіт і прощавай, красуне). Згодиться як вельми надійне алібі. Врешті-решт, ніч буде довгою, конверт захований в кишені, а в Саламанці, де о цій годині всі сплять, – план національного спасіння передбачав запровадження норм благопристойності серед нових іспанців, – ніхто не чекав від нього звітів до наступного ранку. Крім того, це допоможе захиститися від звинувачень, якщо португальська поліція розслідуватиме те, що сталося в Альфамі.
– Я в захваті від цього місця, – повторила Бріта.
Заклад називався «Бандит» і вважався модним у Лісабоні. Старанні офіціанти снували між столами, розносячи лід, шампанське, віскі й коктейлі з чудернацькими назвами. Оркестр, що складався з чорношкірих американців (або тих, хто успішно прикидався ними), грав у глибині зали, на помості, а змоклий від поту натовп танцюючих, де переважали вечірні сукні й смокінги, розважався на майданчику. Всі вони були безмежно далекими від того факту, що за кілька сотень кілометрів звідси, по інший бік кордону, жорстока війна заповнює дороги біженцями, в’язниці – нещасними жертвами, а траншеї, канави й околиці цвинтарів – трупами. Скривившись у саркастичній гримасі, Фалько згадав, як востаннє зустрічав Новий рік перед війною, танцюючи з подругою у гриль-барі мадридського готелю «Палас». Він запитав себе, скільки людей з тих, що тоді кидали стрічки серпантину й цокалися келихами під бій курантів, святкуючи новий 1936 рік, уже загинули чи ось-ось загинуть?
– От дідько! – сказала Бріта. – Не озирайся. Тут цей бовдур Мануель Лоуріньйо.
Фалько все ж таки озирнувся. За одним із столиків, в оточенні друзів, сидів засмаглий імпозантний чоловік у смокінгу. Всі сміялися та пили вино.
– Той красунчик?
– Так. Ти його знаєш?
– Знайоме обличчя.
– Він грає у водне поло. Іноді про нього пишуть у світській хроніці.
– Ясно. – Фалько збагнув, у чому річ. – І що сталося між вами?
– Він мені докучає. У нас був короткий роман, але Мануель сприйняв це надто серйозно і не хоче відчепитися… До того ж він одружений.
– Я теж одружений, – пожартував Фалько.
Вона впилася нігтями в його руки.
– Брехун! Хто терпітиме такого розпусника?
Вони повернулися до свого столика. Лоуріньйо помітив їх і кидав виразні погляди на Бріту. Зануривши руку у відерце з льодом, Фалько витягнув пляшку «Болінже» і виявив, що вона майже порожня.
– Замовити ще одну?
– Не треба. – Бріта відкрила сумочку і почала пудрити ніс. – Я вже нічого не хочу через того кретина.
– Анічогісінько?
Вона заховала пудреницю і зміряла його суто жіночим поглядом, що виражав моральну вищість.
– Ти дурний чи що?
Фалько позирнув на годинник. Потім згадав дотик жіночої шкіри під шовковою сукнею.
– Може, підемо звідси?
– Так буде краще. Інакше цей ідіот зіпсує нам вечір.
Фалько покликав офіціанта і розплатився, додавши щедрі чайові. Жінка звелася на ноги. Тієї ж миті Мануель Лоуріньйо – який виявився високим і кремезним типом – підвівся і попрямував до них. Бріта рушила вперед, навіть не глянувши в його бік. На
