«Аляска» - Сергій Бут
Свіженький вітерець пройшовся торсом Водолаза. Він прокрався в шпарину ледь прочинених дверей, з якої хтось позирав у тринадцяту палату. Тишком-нишком підглядач відчинив двері, вступив у приміщення і, глипнувши скоса на пусте ліжко біля входу, пожвавішав. «Смерть буржуазним капіталістам!» — вигукнув він і закликав усіх до ранкової зарядки.
— Війна з Америкою не за горами, тому партія хвилюється за ваше здоров’я! Отож ранкова зарядка, товариші! Ноги на ширину плечей, руки на талії, й починаємо кругові рухи за годинниковою стрілкою. Раз, два, три, чотири — раз, два, три, чотири…
Позапланові ранкові процедури нікого, крім товариша Фіделя — прихильника соціалістичних поглядів та острова Свободи, — не цікавили, і Міхаель забажав пояснити це порушнику ранкової тишини:
— Слухай, Фіделю, чи як тебе там: ковбаси по два двадцять уже ніколи не буде! Тож забирайся геть і не діставай нас — весна на дворі, нам кохання хочеться!
З ліжка, розташованого навпроти автора цих полум’яних слів, оживився ще один пацієнт. З довгою бородою і в круглих окулярах, цей «хіпі у відставці» нагадував пізнього Джона Леннона. Проте справжньої схожості з лідером ліверпульської четвірки йому надавав голос.
За цей талант пацієнта назвали Бемолем, і він залюбки користався ним за першої-ліпшої нагоди.
Весна, весна, весна прийде; Весна, весна, весна вгамує; Весна, весна, весна — прийде; Весна, весна, весна, весна…[1]За мікрофон Бемолю слугувала скручена газета, і він вправно кричав у неї, розносячи палатою свій голос. Новоприбулець не зводив із трійці очей, спостерігаючи за божевільною мізансценою, яка спліталася з фізичного виховання, вокального соло й коментарів Міхаеля. Останній заходився представляти Водолазу основних персонажів вистави. Спочатку він кивнув на Фіделя:
— Ця потвора, у минулому активний член партії, усе жаліє за Союзом, першотравневими демонстраціями, а найбільше — за службовим становищем. А ось наша гордість, — Міхаель вказав на розспіваного Бемоля. — Голос мов у Леннона, а талант наче в Коперфільда — до будь-якої репліки може пісню дібрати.
Під час власного представлення Бемоль «підкрутив» звук і прикінцеве «буй-буй-буй-бу-бу-бу-бу-бу-буй» залило всю палату. Міхаель притих, насолоджуючись виступом товариша.
На порозі палати з’явився молодий хлопець спортивної зовнішності. Зелену піжаму напинали міцні м’язи, голова трималась на масивній шиї, а долоні, затиснуті в кулаки, рвалися до бою. Його вигляд усе ще наводив жах, тому Фідель знітився й притиснувся до чужого ліжка. Повітря між ними наелектризувалось, але обстановку розрядив Чахлий, матеріалізувавшись із коридорної гущі на гамір пацієнтів і перервавши ранковий обхід, яким зазвичай закінчувалась нічна зміна санітарів.
Сама його поява втихомирила Бемоля та вклала до ліжка насупленого велетня. Фідель скористався з паузи й вивітрився з палати повз худу постать санітара, доки той спокійним, дещо притишеним голосом, який змушував пацієнтів насторожуватися, сповістив про ранкові процедури:
— Зараз будуть укольчики, тож наготуйте п’яті точки.
Ніхто з пацієнтів не спішив виконувати наказ санітара, який не мав особливого бажання затримуватись у цьому відділенні, тому на допомогу він закли´кав медсестру.
— Космети… Тьху ти, — вилаявся про себе санітар і, сплюнувши, поправився. — Свєто, ну де ти там?! — гаркнув Чахлий у коридор, з якого вже лунало тупотіння підборів.
Чахлий завмер, чекаючи на колегу, що вже входила в тринадцяту палату з тацею, переповненою шприцами й різноманітними пігулками. Пацієнти закам’яніли теж. Щоденне явлення цієї медсестри супроводжували фурор та інтрига для кожного чоловіка. Річ у тім, що дівчина марила заміжжям, яке чомусь до тридцяти трьох так і не відбулося в її житті. Вікова планка підняла дамоклів меч над її головою, з кожним роком прирікаючи свою жертву на самотнє існування. Переймаючись цим, Світлана всіляко намагалася знівелювати вплив років через поліпшення своєї зовнішності. Проте численні косметичні процедури, години, проведені на пляжі під палючим сонцем і почастілі експерименти з волоссям, покликані виправити ситуацію, не давали бажаного результату, радше навпаки: породжували плітки й глузування колег і пацієнтів, а надмірна пристрасть до косметики закріпила за медсестрою стійке прізвисько «Світлана-Косметичка».
Як і личить королеві, Косметичка увійшла до палати, витягнувши перед себе ліву руку, на нігтях якої досихав синій лак. Правицею вона тримала тацю з медикаментами. Халат, як завжди, сліпив білизнóю, а з гламурних лабутенів виростали стрункі ніжки, породжуючи в чоловічих головах дикі фантазії. Її очі зміряли підданців, вимагаючи визнання краси, та вперлися у глуху стіну мовчанки, що її дівчина без сумніву сприйняла як «одобрямс» її новому іміджу. Скромність і таємничість припадали рудиментарним пилом у закапелках її виховання, коли заради компліменту доводилося самій підбатожувати аудиторію.
— Хіба поява такої красуні не вимагає фанфар? Артисте, чому мовчиш, твій голос інколи луна на всю лікарню!
Дифірамби медсестри стали мінімальним визнанням Бемолевого таланту, від чого народний артист психушки враз зашарівся. Чахлий відвернувся, не можучи пережити схвальні відгуки колеги на адресу телепня, якими, без винятку, були для нього геть усі пацієнти психлікарні. Відчуваючи приплив відрази до підопічних і тим паче до їхніх сідниць, санітар забрався геть,
