Здається, відповідь на останнє запитання розкривалася тут-таки. Навпроти імені Андрія чорніла грубо намальована п’ятикутна зірка двома різками догори; навпроти рецепту й імені Сашка зірка була лише намічена. Так само невиразно була позначена зірка біля слова «Олексій». А навпроти імен «Володимир» і «Людмила» стояли лише незрозумілі криві лінії…
Володя і Люда не на жарт перелякалися, побачивши такі знаки біля написаних своїх імен та імен своїх товаришів — покійного Андрія і живих (поки що?!) Сашка й Олексія.
Зрозуміло було, що діяти слід негайно. Сумне завершення життя Андрія і хвороба Сашка не віщували нічого доброго. А враховуючи наполегливість Оксани з роботою в лабораторії, лихі події могли трапитися щохвилини.
І Людмила, і Володимир вирішили піти до Олексія. Слід було щось разом вирішувати, якось запобігти діям Оксани. Сумнівів у її злих намірах не лишалося…
Попри сподівання друзів, Олексій зустрів їх мало не вороже. Оксани в цей день зранку на роботі не було, й Володя з Людмилою сподівалися поговорити з шефом відверто про всі останні події.
Розмова була тяжкою. Олексій доводив, що Оксана винайшла неймовірні за силою впливу на людину засоби оздоровлення й омолодження організму, і тепер перед фірмою, перед усіма ними відкриваються нові обрії.
Проте за час тривалої розмови, під впливом розкритих і проаналізованих фактів, невідпорно розв’язаних здогадок, а також через розумні висновки Володі й емоційну, гарячу промову Людмили, Олексій Трач почав дослухатися до тривожних слів своїх колег.
— Ось що я вам скажу, — несподівано підбив він підсумок розмови. — Я знаю, що Оксана — відьма…
— Лиха людина, — чи то додав, чи уточнив Володя.
— Та ні ж! — несподівано гаряче промовив Трач. — Я кажу в буквальному розумінні. Вона знається з нечистою силою!
— Я не хотіла про це говорити, — зітхнула Людмила. — Але покійний Андрій ходив до однієї баби-ворожки, яку я знаю…
— І що? — насторожився Трач.
— Я була в неї, — продовжила Людмила. — І з’ясувала, що вона сказала Андрієві під час його єдиного візиту…
— Ну, не тягни, — спохмурнів Володя. — Що ж вона казала?
— Ви люди прагматичні: науковець, бізнесмен… — почала Людмила. — Але хочете вірте, хочете — ні… Бабця викрила найближчу людину для Андрія як відьму. А Оксана, після смерті його батьків, залишилася єдиною близькою людиною нашого колеги…
— Смерть його батьків, яких я добре знав, — додав Володя, — теж досить дивна… І раптова. Ніяких невиліковних хвороб у них не було…
— Я з вами погоджуюсь, — Олексій, на великий подив своїх колег, мало не плакав. — Але бувають деякі обставини… Нездоланні обставини… Які примушують нас вчиняти не так, як ми того бажаємо.
— Я не розумію, — Людмила пильно дивилася на Олексія. — Ти що, підпав під її чари?
— Я?! — схаменувся Олексій. — Та її, навісну, я просто вб’ю!
— Припини! — перебив його Володя. — Вбивство — не розв’язання проблеми, і злочин до того ж… Треба йти в міліцію, в прокуратуру, чи куди там у таких випадках ідуть…
— І що?! — мало не закричав Олексій. — Що я там скажу?! Що є одна молода жінка, відьма, яка зживає всіх зі світу?! Хто мені повірить?
— Так, глухий кут… — замислилася Людмила. — Що ж нам робити? Нам слід своїми силами її здолати, нейтралізувати, чи що…
— Але ми повинні діяти швидко, — у розпачі сказав Володимир. — Я боюся за життя Сашка.
— Не переймайтеся, — несподівано спокійно і твердо мовив Олексій. — Немає питань, які не можна було б вирішити…
— Що ти задумав? — занепокоєно глянула на шефа Людмила. — Я гадаю, ми всі маємо діяти разом…
— Не турбуйся, — Олексій витер очі хусточкою і уважно подивився у вікно. — Ви будете в курсі всіх подій… Ідіть, працюйте. А я подзвоню моєму шкільному товаришеві, моєму тезкові…
Глава 19Київ, 2 червня 2008 року
Зволікати далі було неможливо. Олексій, знаючи пунктуальність Оксани і те, що в понеділок її не буде на роботі, призначив їй термінову зустріч, посилаючись на нові, несподівані обставини щодо їхньої роботи. Таємничим голосом він повідомив, зателефонувавши на Оксанин мобільний телефон, що чекати до завтрашнього дня неможливо. Головним же в задумі Олексія були точні розрахунки в часі. Оксана мала чекати на нього у вказаному місці, майже перед кінотеатром «Київ», стоячи над проїжджою частиною вулиці. Тут рівно о шостій вечора Олексій мав її забрати у свою машину і повезти… Куди? Цього він Оксані не сказав, покликаючись на «секретність обставин». Трач радив дівчині їхати на зустріч на метро, аби не запізнитися: адже стояти біля кінотеатру автомобілям було заборонено. Він підібрав би дівчину «на ходу».
Пояснивши зранку деякі необхідні дії своєму водієві, Олексій ще раз перевірив снайперську гвинтівку: глушник, оптичний приціл, набої зі спеціально виготовленими срібними кулями, змащеними до того ж часником… Так усе було написано в чорній книзі… Парадокс, але в тій Оксаниній книзі й був указаний засіб знешкодження навченої відьми, тобто такої, яка не народилася ворогом роду людського, а набула лихих якостей від якоїсь іншої потвори. Чорна книга розкривала й деякі плани самої Оксани.
На берегах сторінок, дівчина, не дуже криючись, помічала засоби зведення зі світу людей, які воліла застосувати до Олексія, його колег.
Ба більше: вона хотіла б так змінити формулу «Амбросу», щоби препарат мав страшні, нехай і віддалені побічні дії на організм людини. Сама ж вона із якоюсь метою пила «еліксир молодості» в неймовірних кількостях і позначала дози випитого в книзі.
Олексій боявся того вирішального дня тільки за одну людину — за
