Зерно правди - Зигмунт Мілошевський
Через півтори години, умитий, скупаний, він сидів у прокуратурі, сподіваючись, що печіння під час пісяння є просто наслідком потертості, а не якоїсь невідомої інфекції. Із дивним переконанням, що на обличчі в нього вимальовується все, що він витворяв минулої ночі, Теодор зачинив двері кабінету й поринув у світ символів. За годину він уже знав, що справа з ними виглядає ще гірше, ніж із ножами: кількість графічних знаків, товариств, численні логотипи, присвячені їм інтернет-сторінки — усього й не перелічиш. Вирішив систематизувати пошуки.
Почав, звісно, від єврейських і невдовзі розчарувався, бо їх було не так уже й багато. Зірка Давида, менора, сувої Тори, декалог і — о, диво — рука Фатіми. У нього цей символ завжди викликав асоціації з арабами, проте виявилося, що це також єврейський амулет. Певне, із культурами, як із подружжям: що більше вони подібні, то дужче ненавидять одне одного. Шацькому пригадалося, як колись у Варшаві в халяльній крамниці він назвав ягнятину кошерною. Власник ледь не висадив себе у повітря від люті. Шацький докладно переглянув літери гебрейського алфавіту, проте нічого схожого не знайшов. Література, яка стосувалася Кабали, була цікавою, але на жодному малюнку, схемі, ніде він не знайшов нічого, що бодай приблизно нагадувало значок, що лежав перед ним.
Марне вивчення єврейських сект привело його до християнства. Через християнство Шацький дійшов до хреста в його численних різновидах, на мить він навіть подумав, чи це не є варіантом православного хреста, символ його половини, може, символ якогось чернечого ордену, але ні, нічого такого.
Від хреста перейшов до свастики. Стародавній знак існував у багатьох різновидах, він розглянув кожен, оскільки значок, який затиснула в руці Ельжбета Будник виглядав точнісінько як половинка нацистського символа із дзендзиком унизу. При нагоді Шацький змарнував кілька хвилин, переглядаючи фотографії неймовірно вродливої бенгальської актриси Свастики Мукерджі. Щоправда, уранці він присягався, що ніколи більше не займатиметься сексом, проте заради неї зробив би виняток. Здивувався, що купа польських організацій колись використовувало емблему свастики, ще раніше, ніж вона стала символом Гітлера і його арійської ідеології. Особливо на Підгаллі це був поширений талісман, про який тепер говорили неохоче, або як у гірському притулку в Галі-Гонсеніцовій, супроводжували відповідними поясненнями, щоб жоден із туристів не вмер від обурення. Традиційна польська або слов’янська свастика звалася сварга або сварожиця. Так він дійшов до слов’янських символів, уважно переглядаючи значки, які з’являлися, наприклад, на дохристиянських гончарних виробах, рельєфи, наклейки для обрядових пирогів, знаки на писанках і вишивках. І що?
Серце забилося жвавіше, коли пригадав про масонів (знову ж таки нічого) і занурився у світ окультизму, сатанізму і схожих дурниць, чиї прихильники полюбляють витатуювати собі щось на дупі або нашити на куртці. Теж нічогісінько.
Відхилився на стільці. Йому боліла голова й спина від сидіння за комп’ютером. Це скидалося на жарт, немовби хтось доклав зусиль і ознайомився з усіма світовими символами, щоб створити ні на що не схожий знак. Треба було поміркувати. Утупився в монітор, де в кількох вікнах юрмилися перевернуті зірки, сатанинські вбивства й графіки, які свідчили про те, що пентаграма вписана в план вулиць міста Вашингтон. Був ще й рунічний алфавіт, який привернув увагу Шацького. Він потягнувся й поринув у нові символи. Познайомився з рунами, які Толкін вигадав для «Володаря перснів», із відмінностями між окремими формами цього давньогерманського алфавіту й нарешті досягнув успіху, хоча й половинного. Якби в його символі стерти дзендзик, він виглядав би як руна «ейвас». Магнетична руна, яка позначає тис, символ змін, відповідає знакові Водолія, чудовий амулет для духовного лідера, державного службовця й пожежника. Навіть католицькі святі не володіли таким широким спектром діяльності. І що це нам дає? Нічогісінько, саме марнування часу. Ну, і дзендзика немає.
Розлючений Шацький підвівся зі стільця. Йому хотілося спати, боліли голова і член, у роті пересохло з похмілля, мозок перебував у стані похмілля морального після секс-подвигів, на додачу ще й погода була така, що кортіло або до ліжка, або до кнайпи. Хмари нависали низько, без угаву накрапав дрібний набридливий дощ, вода збиралася на шибках і стікала поодинокими струмочками. Шацький подумав про підвішену на якомусь покинутому складі догори ногами Ельжбету Будник, про вбивцю, котрий спостерігав, як кров дедалі повільніше витікає з її шиї. Підставив відро? Миску? Чи дозволив, аби кров стекла до каналізації? Що докладніше уявляв він собі цю сцену, то дужче тремтіла в ньому струна такого собі звичайного, людського, зовсім не юридичного, почуття справедливості. В Ельжбеті Будник, яку він бачив на кадрах, зроблених камерою, було щось чарівне. Гарна жінка, але з ноткою дівочості, жінка, яка не забула, як це підбігати підстрибом, голосно сміятися в кіно й улітку з’їсти гофра зі збитими вершками, не зважаючи на білу плямку крему на носі. Якій хотілося влаштовувати курси, вистави, вечірки для дітей, більшість із цього задурно або за копійки. У якої, певне, була розпланована відпустка, вона знала, хто коли приїде, коли екскурсія, коли концерт, коли поїздка до замку в Уїзді. Яка раділа, коли матері говорили їй, що навіть шкода, аби діти виїздили кудись на канікули, бо тут стільки всього відбувається.
Вона була живою, коли її підвісили догори ногами, коли їй перерізали горло. Світла артеріальна кров спершу бризнула фонтаном, запінилася, потім почала стікати обличчям у ритмі останніх ударів серця.
Шацький уперше відчув, що йому дуже хочеться побачити злочинця в суді. Навіть якщо заради цього доведеться з похмілля переглядати всі ці ідіотські символи, створені людством за свою історію.
Повернувся до комп’ютера, занотував те, що знайшов про руну ейвас, і заходився шукати національні символи. Може, єврейський слід виведе його на антисемітський? Перегляд націоналістичних порталів його трохи здивував, він сподівався закликів у стилі «Жиди до Ізраїлю» або «Гомосеків до газу» з малюнками в стилі довоєнних антисемітських пасквілів, а натрапив на вишукані й добре поредаговані інтернет-сторінки. На жаль, ніде не
