Кишеня, повна жита - Агата Крісті
Заступник комісара сказав:
— То був таксин, а не якась інша отрута. Я маю попередній рапорт.
— Тоді все гаразд, — сказав інспектор Ніл. — Ми можемо продовжувати своє розслідування в цьому напрямку.
— Зі слугами все гаразд?
— Дворецький і покоївка, здається мені, нервують. Але в цьому нема нічого незвичайного. Так буває часто. Кухарка вчинила на мене лютий напад, а прибиральниця висловила похмуру втіху. Усе цілком природно й нормально.
— Ви більш нікого не знаєте, кого можна було б запідозрити так чи інак?
— Ні, сер, не знаю. — Незалежно від нього думка інспектора Ніла помандрувала до Мері Дав та її загадкової усмішки. Там, безперечно, був слабкий, але незаперечний вияв антагонізму. Уголос він сказав: — Тепер, коли ми знаємо, що то був таксин, треба отримати якусь інформацію про те, як його роздобули або приготували.
— Саме так. Продовжуйте своє розслідування, Ніл. До речі, містер Персівал Фортеск’ю уже приїхав. Я перекинувся з ним словом або двома, і він чекає на зустріч із вами. Ми знайшли також другого сина. Він живе в паризькому готелі «Бристоль» і сьогодні виїжджає звідти. Думаю, вам слід зустріти його в аеропорту, ви не проти?
— Ні, сер, не проти. Це була моя ідея…
— Отже, вам буде ліпше зустрітися з Персівалом Фортеск’ю якомога раніше. — Заступник комісара тихо засміявся. — Вони називають його «манірний Персі».
Містер Персівал Фортеск’ю виявився акуратним і вродливим молодиком, віком років тридцяти, зі світлим чубом та віями і з дещо педантичною манерою розмовляти.
— Я пережив жахливий шок, інспекторе Ніл, як ви, певно, можете собі уявити.
— Так воно й мало бути, містере Фортеск’ю, — сказав інспектор Ніл.
— Я можу тільки сказати, що мій батько був у чудовому стані здоров’я, коли я позавчора виїхав із дому. Те харчове отруєння — чи що там було — спостигло його, либонь, цілком несподівано.
— Воно сталося цілком несподівано, так. Але йдеться не про харчове отруєння, містере Фортеск’ю.
Персівал спохмурнів і подивився на нього здивованим поглядом.
— Ні? То в чому ж… — і він урвав свою фразу.
— Ваш батько, — сказав інспектор Ніл, — був отруєний, і отруїли його таксином.
— Таксином? Я ніколи не чув про таку отруту.
— Дуже мало людей чули про неї, як мені здається. Це отрута, яка діє дуже раптово й згубно.
Персівал спохмурнів ще дужче.
— Ви хочете сказати мені, інспекторе, що мій батько був умисне кимось отруєний?
— Схоже, так воно й було, сер.
— Який жах!
— Так, це справді жахливо, містере Фортеск’ю.
Персівал промурмотів:
— Тепер я розумію, чому в лікарні вони нічого мені прямо не сказали. Мовляв, повертайтеся додому й там про все довідаєтеся. — Він замовк. — А як бути з похороном? — запитав після паузи.
— Офіційна частина розслідування призначена на завтра після розтину тіла. Процедура буде суто формальною й не триватиме надто довго.
— Розумію. Так буває завжди?
— Атож, сер. Принаймні, у наш час.
— Ви дозволите мені запитати, чи сформували якесь уявлення, чи маєте підозру, хто міг?.. Я справді… — і він замовк на півслові.
— Поки ще рано робити висновки, містере Фортеск’ю, — пробурчав Ніл.
— Атож, я думаю, що так.
— Разом із тим ви неабияк нам допоможете, якщо поінформуєте нас про ті розпорядження, які ваш батько зробив у своєму заповіті. Або, можливо, допоможете мені сконтактуватися з його адвокатом.
— Його адвокатами є фірма «Білінґслі, Горсторп і Волтерс» на майдані Бердфорд-сквер. Щодо його заповіту, то, думаю, я з більшою або меншою точністю зможу назвати вам його головні пункти.
— Якщо ви будете таким добрим, то назвіть мені їх, містере Фортеск’ю. Боюся, це та частина процедури розслідування, крізь яку ми муситимемо пройти.
— Мій батько зробив новий заповіт після свого одруження два роки тому, — сказав Персівал, не ухиляючись від точної інформації. — Він заповів сто тисяч фунтів своїй новій дружині й п’ятдесят тисяч моїй сестрі Ілейн. Решта грошей має дістатися мені. Адже я — співвласник фірми.
— А він не склав окремого заповіту для вашого брата Ланселота Фортеск’ю?
— Ні, мій батько й мій брат давно не спілкувалися один з одним.
Ніл скинув на нього гострим поглядом — але Персівал, схоже, був цілком переконаний у правдивості своїх слів.
— Отже, згідно із заповітом, — сказав інспектор Ніл, — спадщину мають поділити між собою троє людей — місіс Фортеск’ю, міс Ілейн Фортеск’ю і ви?
— Боюся, моя частка спадщини буде вельми скромною, — сказав Персівал, зітхаючи. — Буде похорон, а ви розумієте, інспекторе, що це вимагає чималих грошей. А крім того, останнім часом мій батько був… я можу тільки сказати, вельми нерозважливим у деяких своїх фінансових оборудках.
— Ви з вашим батьком останнім часом не сперечалися віч-на-віч про те, як треба вести бізнес? — запитав інспектор Ніл, намагаючись, щоб його запитання пролунало з цілком недбалою природністю.
— Я виклав йому свої погляди, але… — сказав Персівал, стенувши плечима.
— Ви їх виклали досить гостро, чи не так? — запитав Ніл. — Власне, ви не просто виклали свої погляди, а влаштували йому справжній скандал, якщо мої відомості правдиві?
— Я так не сказав би, інспекторе.
Червоний колір роздратування піднявся до чола Персівала.
— Тоді, можливо, ваша суперечка з батьком стосувалася чогось іншого, містере Фортеск’ю?
— Не було ніякої суперечки, інспекторе.
— Ви впевнені, містере Фортеск’ю? Ну, гаразд, це не має значення. Я правильно зрозумів, що ваш батько й ваш брат досі не спілкуються один з одним?
— Так воно і є.
— Тоді, можливо, ви зможете пояснити мені, що це означає?
І він подав йому текст телеграми, який записала Мері Дав.
Персівал прочитав, і в нього вихопився крик подиву та роздратування. Він був приголомшений і розгніваний.
— Я не розумію, нічого не розумію, я навіть не можу повірити, що це правда.
— А таки правда, містере Фортеск’ю. Ваш брат сьогодні прилітає з Парижа.
— Дивовижно, справді дивовижно. Ні, я все-таки неспроможний у
