Хрещений батько - Маріо Пьюзо

За Майклом Корлеоне стояли Хейген і Рокко Лампоне з похмурими обличчями, як у людей, що не з власної волі прийшли до друга з поганою звісткою. Карло провів їх до вітальні. Відходячи від переляку, вирішив, що у нього просто з нервами не все гаразд. Але від Майклових слів його насправді замлоїло.

– Ти маєш відповісти за Сантіно, – сказав Майкл.

Карло не озивався, вдаючи, ніби не розуміє, про що мовиться. Хейген і Лампоне відійшли до протилежних стін, так що він залишився з Майклом віч-на-віч.

– Ти видав Сонні людям Барціні, – сказав Майкл беззастережним голосом. – Барціні напоумив тебе, ніби та комедія, що ти розіграв із моєю сестрою, введе в оману «родину» Корлеоне.

Карло Ріцці відповів без найменшої гідності, ніби говорив не він, а сам смертельний переляк:

– Присягаюся, я не винний. Присягаюся головами своїх дітей, я не винний. Не губи мене, Майку, прошу тебе, не губи мене.

Майкл сказав спокійно:

– Барціні мертвий. Так само й Філіпп Татталья. Сьогодні хочу розрахуватися по всіх рахунках «родини». Отож не кажи мені, що ти не винний. Для тебе буде краще зізнатися в усьому.

Хейген і Лампоне глянули на Майкла з подивом. Вони думали, що той ще не може тягатися зі своїм покійним батьком. Навіщо вимагати, щоб цей зрадник визнав свою вину? Його вина вже доведена, наскільки можна щось довести в таких речах. Відповідь була очевидна. Майкл ще не був певним за своє право, ще боявся вчинити несправедливо, ще непокоївся через деяку неясність, якої можна було сподіватися лише після зізнання Карло Ріцці.

Але той мовчав. Майкл сказав майже доброзичливо:

– Та не бійся. Невже ти думаєш, що я зроблю свою сестру вдовою? Що я залишу сиротами своїх небожів? Адже я хрещений батько одному з них. Ні, твоя кара полягатиме в тому, що тобі буде закрита будь-яка робота у «родині». Я відішлю тебе літаком до твоєї сім’ї в Лас-Вегас, до дружини і дітей, і хочу, щоб ти там і залишався. Я призначу Конні утримання. Але це все. Тільки не кажи, що ти не винний. Не вважай мене за дурня і не гніви. То хто зв’язався з тобою – Татталья чи Барціні?

Хапаючись за соломинку, аби не загинути, вдячний за те, що його не вб’ють, що йому дарують життя, Карло Ріцці промимрив:

– Барціні.

– От і добре, – тихо вимовив Майкл. Він махнув правою рукою. – А тепер забирайся, не хочу більше тебе бачити. Машина чекає на тебе, щоб відвезти до аеропорту.

Карло перший вийшов із будинку, усі троє йшли поблизу нього. Була ніч, але подвір’я, як завжди, було яскраво освітлене ліхтарями. Подали машину. Карло побачив, що це його власна машина. Він не впізнав водія. Ззаду в дальньому кутку також хтось сидів. Лампоне відчинив передні дверцята й велів Карло сідати. Майкл сказав:

– Я подзвоню твоїй дружині й передам, що ти вже в дорозі.

Карло сів у машину. Його шовкова сорочка геть змокріла від поту.

Машина рушила, швидко прямуючи до воріт. Карло почав повертати голову, щоб роздивитися, знайомий чи незнайомий сидить іззаду. Тієї ж миті Клеменца, спритно й обережно, так начебто дівчинка приладжує стрічку на шию кошеняткові, накинув на шию Карло Ріцці зашморг. Шовковий шнур урізався Карло в шию, і Клеменца настільки сильно затяг його, що Карло затіпався, мов рибина на гачку, але Клеменца тяг і тяг, аж поки Карлове тіло не обм’якло. Машина раптово наповнилася смородом – у наближенні смерті тіло звільнювалося від нечистот. Клеменца потримав зашморг затягненим іще кілька хвилин, задля певності, а тоді зняв його й сховав у кишеню. Карлове тіло ударилось об дверцята і осунулось на підлогу. Клеменца, зітхнувши з полегкістю, відкинувся на спинку сидіння. Згодом він відкрив віконце, щоб випустити з машини сморід.

Перемога «родини» Корлеоне була цілковитою. Впродовж тих самих двадцяти чотирьох годин Клеменца й Рокко Лампоне дали волю своїм загонам у покаранні порушників кордону імперії Корлеоне. Нері віддали під команду загін Тессіо. Букмекерів Барціні розігнали: двох найзначніших його помічників застрелили, коли вони спокійно копирсалися у зубах, пообідавши в італійському ресторані на Малбері-стрит. Одного відомого іподромного агента Барціні теж убито вдома, коли він саме повернувся після вельми зисковного вечора. Зникло двоє найбагатших портових лихварів, і лише через кілька місяців їхні трупи знайшли в болотах Нью-Джерсі.

Однією шаленою атакою Майкл Корлеоне здобув справжню славу й поставив вагу «родини» Корлеоне на перше місце серед нью-йоркських «родин». Відтепер його шанували не лише за блискучий тактичний хист, а й за те, що найкращі капореджіме «родин» Татталья і Барціні негайно перейшли на службу до нього.

Лише істерика його сестри Конні, яка прилетіла з матір’ю, залишивши дітей у Лас-Вегасі, затьмарила тріумф Майкла Корлеоне. Вона стримувала свою вдовину скорботу, аж поки лімузин не спинився у маєтку. Тут, не чекаючи, поки мати вгамує її, вона помчала просто до будинку Майкла Корлеоне. Вона влетіла вихором до вітальні, де сиділи Кей і Майкл. Кей подалася до неї, щоб заспокоїти й по-сестринському обняти її, але зупинилася, почувши крик і лайку Конні:

– Ах ти ж вошивий виродку! – верещала та. – Ти вбив мого чоловіка! Ти вичекав, поки помер батько, щоб тебе ніхто не міг зупинити. Ти, ти його вбив. Ти завжди винуватив його в смерті Сонні, ти завжди думав так, ви всі так думали. А про мене ти ніколи не подумав! Тобі начхати на мене. Що мені тепер робити? Що мені робити? – голосила вона. Двоє охоронців Майкла вже стояли за нею, готові виконати його наказ. Але він чекав із байдужим обличчям, коли сестра закінчить своє голосіння. Вражена Кей спробувала угамувати її:

– Конні, ти не при собі, подумай, що говориш!

Конні отямилася від своєї істерики й засичала, як отруйна змія:

– А чого, по-твоєму, він завжди був до мене такий непривітний? Як ти думаєш, навіщо він тримав Карло в цьому маєтку? Він весь час хотів убити мого чоловіка. Але не смів, поки був живий тато. Бо тато не дозволив би йому. І він знав. Він просто вичікував. І навіть погодився бути хрещеним батьком нашого сина, щоб збити нас з пантелику. Безсердечний виродок! І ти думаєш, що знаєш свого чоловіка, га? А чи відомо тобі, скільки людей він порішив разом із моїм Карло? Почитай лишень газети. Барціні, Татталья й ще багатьох. Мій брат їх убив!

Вона знову розпалила себе до істерики. Пробувала навіть плюнути в обличчя Майклові, але у