Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

Читаємо онлайн Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер
дурнуваті! Мені воно нагадує одну п’єсу Артура Міллера про салемських відьом. Ви читали Міллера?». В очах її, немов перлинки, блищали сльози, здавалося, вони ось-ось проллються і покотяться по щоках. Я читав Міллера. І пам’ятав, який галас здійнявся, коли відбулася прем’єра на Бродвеї. Саме незадовго до страти подружжя Розенберґів. Як оце зараз пам’ятаю. Була п’ятниця. Мене потім кілька днів трясло, адже Розенберґи мали дітей, старших за мою Дженні, та все ж я весь час думав, а що з нею сталось, якби мене отак стратили. І радів, що не комуніст…

— А чому Нола прийшла саме до вас?

— Мабуть, думала, що я маю доступ до сейфа. Нічого такого, кажу ж, ключ був у жінки і більш ні в кого. Вона почепила його на ланцюжок і берегла мов зіницю ока, він висів у неї поміж грудьми. А мені вже давно шлях до її грудей був закритий.

— І що далі?

— Нола полестила мені. Сказала: «Ви такий спритний, винахідливий, ви зумієте його роздобути!». Словом, урешті-решт я погодився. Сказав, що спробую.

— Чому? — запитав я.

— Чому? Через кохання! Я ж уже сказав, їй було тільки п’ятнадцять років, а вона розповідала мені про речі, яких я не знав і, певне, ніколи вже не пізнаю. Хоч від цієї історії з Гаррі мене, правду кажучи, аж нудило. Я вчинив це задля неї, а не заради нього. І ще я запитав, що вона робитиме з Праттом. Звісно, це не доказ, але ж начальник поліції Пратт все одно про це знає. Вона глянула мені просто у вічі й сказала: «Я не дам йому нашкодити. Я зроблю його злочинцем». Тоді я не дуже второпав. А потім, коли Пратта кілька тижнів тому заарештували, я збагнув, що там, либонь, щось дивне коїлося.

Середа, 6 серпня 1975 року

Наступного дня обоє, не змовляючись, взялися до діла. О п’ятій вечора Роберт Квінн зайшов до аптеки в Конкорді й купив снодійне. Тієї ж таки хвилі Нола, щоб захистити Гаррі, стояла навколішки під столом у поліційному відділку Аврори, перетворюючи Пратта на злочинця і затягуючи його у спіраль падіння завдовжки у тридцять років.

Тієї ночі Тамара спала мов убита. Після вечері на неї налягла така втома, що вона вклалася в ліжко, навіть не змивши макіяж. Гепнулась і заснула як стояла. Все сталося так швидко, аж Роберт на мить перелякався, що всипав їй завелику дозу в шклянку з водою, тож чи бува не вбив її. Та, почувши потужне й ритмічне, мов канонада, хропіння, відразу ж заспокоївся. Зачекав до першої ночі: треба було впевнитися, що Дженні заснула й що у місті ніхто його не побачить. Коли настав час діяти, він безцеремонно струснув дружину, щоб перевірити, чи міцно вона спить: жодної реакції не було. Він зрадів і вперше в житті відчув себе дужим — дракон, який розлігся на ліжку, вже не був страшний. Він розстебнув ланцюжок у неї на шиї і зняв ключа. Перемога! Заодно ще й добряче помацав її цицьки, але з жалем усвідомив, що нічогісінько не відчуває.

Нечутно вислизнув із дому. Щоб не зчиняти гамору і не викликати підозри, взяв доччин велосипед. Крутячи в темряві педалі, з ключами від «Кларксу» і сейфа у кишені, був сповнений неймовірного піднесення: заборонений плід такий солодкий! Уже й сам не знав — робить це задля Ноли чи щоб насолити жінці. Їхав вулицями, і раптом відчув себе таким вільним, що вирішив розлучитися. Дженні вже доросла, і в нього нема причин залишатися з дружиною. Скільки можна терпіти цю відьму, він має право на нове життя. Він навмисне зробив кілька кіл, щоб довше насолодитися тим п’янким відчуттям. Потім виїхав на центральну вулицю і пішов пішки, щоб краще огледітися. Місто спало. Ніде ні вогника, ні звуку. Притуливши велосипед до стіни, він відімкнув ресторан і прослизнув досередини, орієнтуючись у світлі вуличних ліхтарів, що струмувало крізь вітрини. Дістався до кабінету. Кімнати, до якої йому категорично заборонялося заходити без спеціального дозволу дружини. Тепер він був тут господар; він удерся і походжав, немов по завойованій території. Ввімкнув ліхтарик, що взяв із собою, і спершу взявся вивчати етажерки і шухляди: він завжди мріяв обнишпорити тут усе, збагнути, що ж таке ховає дружина. Дістав декілька тек, переглянув їх, і раптом усвідомив, що шукає листи від коханців. Він давно думав — а чи не зраджує його дружина. Звісно, зраджує: хіба ж може вона задовольнятися лише ним? Але в теках були самі накладні та бухгалтерські звіти. Тоді він узявся до сейфа, сталевого, масивного, з метр заввишки, на дерев’яній підставці. Він устромив ключ у шпарину, обернув його і здригнувся, почувши, як гучно клацнуло: механізм діяв. Потягнув до себе грубі дверцята і посвітив усередину. В сейфі були чотири полиці. Вперше в житті він бачив його відчиненим і аж затремтів од хвилювання.

На першій полиці були банківські папери, останній бухгалтерський звіт, рахунки і відомості на заробітну платню.

На другій він побачив бляшанку з касовою готівкою і ще одну, де зберігалися гроші для розрахунків з постачальниками.

На третій полиці лежала корчомаха, схожа на ведмедя. Він усміхнувся: то був його перший подарунок Тамарі, під час першого їхнього побачення. Він дуже ретельно готувався до тієї миті, кілька тижнів брав понаднормову роботу на автозаправці, де працював після навчання, бо хотів повести свою Тамі до одного з найкращих закладів — французького ресторану «В Жана Клода», там подавали неймовірні страви з раків. Він вивчив усе меню, порахував, скільки коштуватиме вечеря, якщо вона замовить найдорожчі страви, заощаджував, аж поки зібрав потрібну суму й урешті запросив її. Того пам’ятного вечора він зайшов по Тамару до її батьків, і вона, дізнавшись, куди вони їдуть, благала не втрачатися на неї. «Ох, Роберте, коханий ти мій… Але це занадто, справді занадто», — сказала вона. Вона сказала «коханий». І, щоб змусити його відмовитися від тих планів, запропонувала піти до маленького італійського шиночка в Конкорді: вона вже давно хотіла туди навідатися. Вони їли спагеті, пили к’янті й домашню грапу, а потім, трохи сп’янівши, подалися на ярмарок неподалік. Дорогою назад вони зупинилися на березі океану і стали чекати світанку. Він знайшов на пляжі корч, що нагадував ведмедя, і подарував їй, саме коли з-за обрію визирнуло сонце. А Тамара пригорнулася до нього, вперше

Відгуки про книгу Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: