Іспанський варіант - Юліан Семенов
Він бачився з Лерстом. Він тільки тепер згадав, що саме Лерст перевіряв його документи вдруге, коли він пересікав кордон і притискав до себе саквояж, повнісінький доларів, і намагався бути байдужим і насмішкуватим, але це йому не дуже вдавалося, і він відчував, як дрібно труситься ліва нога й поволі крижаніють руки.
Він тільки тепер збагнув, чому згодом, у Лондоні і в Бургосі, обличчя Лерста було йому таким страшенно знайомим.
«На кордоні Лерст був не в формі, а в цивільному костюмі. Я навіть можу сказати, що на ньому був сірий костюм, — подумав Пальма. — А взутий у черевики, здається, малинові…»
Він повертався до Відня через Берлін, і Лерст перевіряв його документи на німецькому кордоні. Поряд у купе сидів товстий, з задишкою, весь укритий потом, немолодий єврей. Лерст примусив єврея підвестися, вивернув його кишені, довго роздивлявся документи, а потім ліниво впустив їх на підлогу.
— Підніми, — сказав він, закурюючи.
Єврей став на коліна, швидко позбирав папери і хотів сховати їх у кишеню.
— Давай сюди. Я ще не закінчив переглядати твої документи.
Чоловік слухняно віддав документи Лерсту, і той знов упустив їх на підлогу.
— Підніми.
— У мене хворе серце…
— Невже? — співчутливо запитав Лерст. — Тоді тобі доведеться вийти з поїзда разом з нами для повторного медичного огляду.
— Ні, ні, я здоровий, — забелькотав єврей, — згляньтесь на мою старість… Дозвольте мені їхати… Мене жде онука у Відні… Пожалійте…
— Ви ж не жалієте німецький народ, — сказав Лерст, — коли вивозите з рейху гроші й цінності! Ні, любий мій, тебе затримано. Іди вперед, і без жартів!
Обличчя цього товстого, спітнілого, нещасного, заплаканого єврея стало біле мов крейда, і він притулився до дверей. Двоє есесівців у формі, що стояли біля Лерста, підхопили його під руки й потягли по коридору.
— Він контрабандист, — пояснив Лерст пасажирам, — прошу пробачення за цю вимушену затримку.
Пальма так стиснув ручку саквояжа, в якому лежали гроші, що пальці його побіліли. Він уже ладен був схопитися й спитати в цього нациста, на якій підставі він заарештував безневинного. Але він не підвівся і не спитав. Навпаки, він змусив себе посміхнутись, заплющити очі й припасти до стінки, неначе він вибирав зручне місце, щоб подрімати решту дороги до Відня…
«Такі дуже бояться інтерв'ю, та й взагалі спілкування з пресою, — подумав тоді Пальма. — Не може ж він чинити свого звірства і не боятися розголосу! Коли б цей наці знав, що він, Пальма, з ризької і лондонської газет, він напевне повернув би до купе цього нещасного товстого, спітнілого єврея з величезними синьо-чорними очима». Так думав тоді Пальма і не вважав це за наївність.
— Чого це ви смієтесь? — запитав Хаген.
— Це я з себе сміюсь, — відповів Пальма. — З своєї наївності. Характерна риса людства — варварська, нецензурна наївність. А тих, хто прозрів, або розпинають на хресті, або називають пророком, або ж звинувачують у єресі.
— Я розумію, — сказав Хаген, — цікава думка; але яке відношення вона має до тієї ахінеї про ваше словацьке жіноцтво в горах, хотів би я знати?!
— Пряме: коли багато часу перебуваєш у товаристві веселих жінок і ніяка інша суєтність тебе не обтяжує, лише тоді починаєш серйозно думати про головне. А ви? Про що ви думаєте зараз, бідолашний? Вірити чи не вірити, що я в Празі не був, а прожив у лісничихи у Високих Татрах, поки її чоловік водив німців по горах, шукаючи оленя, — хіба не так? Бити ви мене не можете — нема у вас на це інструкцій, як я зрозумів. І ви послали по інструкції вашого колегу з похмурою фізіономією. Хіба не так? А я стомився і більше не хочу з вами розмовляти. Ясно?
Хаген ударив Пальму в підборіддя, і той упав із стільця. З того, як Хаген кинувся до нього — з розгубленим обличчям, стукнувшись об край столу, — Пальма зрозумів, що цей кретин ударив його не за інструкцією.
«Тайм-аут, — пронеслося в голові Пальми. — Я буду страшенним дурнем, якщо не зароблю собі тайм-аут на цьому його зриві». І він, застогнавши, заплющив очі:..
«Юстасу. Чи є можливість з'ясувати, коли вилітає літак з Берліна? Яким кодом буде підтримуватися зв'язок з літаком з Берліна і з Бургоса? Чекаємо відповіді негайно. Центр».
Цю шифровку Вольф одержав зразу ж, як тільки Штірліц попрощався з ним. Він похитав головою: якщо літак вилетить з Берліна сьогодні чи навіть завтра, Штірліц неспроможний щось зробити. На це потрібно днів три як мінімум. А цих трьох днів якраз і немає: Берлін, мабуть, поспішає вивезти латиша. План Штірліца був заманливий, і Вольф оцінив його холодну математичну витонченість. Але з самого початку він вірив тільки в наліт на гестапівське «хазяйство» в горах. Він розумів, що це риск, великий риск, але все-таки він вважав, що цей шлях — єдиний.
… Штірліц, побачивши Пальму, який лежав на софі з розбитим ротом, поспішив до радистів і передав шифровку на Принц-Альбрехтштрасе Гейдріху, що «гість захворів» і протягом трьох днів — нетранспортабельний. Причому шифровку цю він примусив підписати Хагена, переляканого й жалюгідного.
— Я покриваю вас, — сказав він Хагену, — вперше і востаннє, затямте це собі!
— Він глумився наді мною, штурмбанфюрер…
— Руками? Чи підборами черевиків? Чи прес-папьє?! Ви розумієте, що поставили діло на грань зриву?! Замість того щоб продемонструвати нашу впевнену всевідаючу могутність і на цьому зламати його, ви стали його бити! Ви розумієте, що з вами буде, коли я підтверджу Гейдріху, як ви поводилися з ним — без санкції на те керівництва?! Ідіть, Хаген, відпочиньте, а то ви не зможете далі працювати з такими нервами…
Пальма лежав із заплющеними очима.
«Очевидно, головне, — неквапливо розмірковував він, намагаючись думати про себе як про сторонню людину, — що цікавитиме в моїй справі Хагена, — це Лерст, увесь цикл наших стосунків. І «месершміт»… Він притримує це про запас — тут у мене непереливки… А про те, що зі мною буде далі, краще поки що не думати.
