Людина у човні - Vladyslav Derda
- То он чому ми не молились, наше серце не виявляло бажання! – промовив я.
- Ви швидко вчитесь містере Колінз!
- Матіас! - мені було трохи не зручно від того що до мене звертаються містер, можливо я ще не звик до цього.
- Так, Матіас! - усміхнувся Біллі.
- То чому ще нам доведеться навчитись гостюючи у вас?
- Багато чому, ви навіть уявити не можете скільки всього вам доведеться навчитись! - він говорив ьак наче ми приїхали сюди на навчання або ж влаштуватися на робота, але ми просто приїхали на запрошення друга.
- Ну якщо мене вчитиме пресвітер церкви, то я думаю що у мене все вийде! – віджартувався я серйозним обличчям, з повагою глянувши на Біллі Гріна.
- Якщо ви не захочете бути тим ким ви є насправді, то я вам ніяк не допоможу Матіасе!
Його слова проникли глибоко в моє серце і наче розрізали моє нутро. Ай справді чи я є тим ким є? Чи я живу своє життя? Чи я живу життя іншої людини? Чи хочу я бути тим ким є насправді?
- Ми раді, що ви нарешті приїхали! - почала Харпер. - Джошуа знав, що ви приїдете, і ми чекали цього моменту, щоб познайомитися з вами Матіасе і і вашою чудовою сім'єю!
- О так, ми знаємо багато всього з розповідей Джошуа про вас! - додав Біллі.
- Ми теж раді бути тут, нарешті вирвались із свого похмурого міста! - промовила Емілі і я з нею повністтю погоджувався.
- Дозвольте запитати містере Біллі, як ви познайомились з Джошуа? - запитав я.
- Ви ж читали лист Матіасе?
- Безсумнівно, інакше нас би тут не було! - відповів я.
- Після того, як Джошуа пережив усе те, він просто прийшов в церкву, маленьку церкву в тому місці де проходив лікування. Він був розгублений, але водночас його серце шукало прихисток, і він знайшов його там! - пояснив Біллі Грін.
- Як називалося те місто?
- Елізабеттаун, моє рідне місто! - усміхнувся Біллі згадуючи свою батьківщину.
- То ви були пастором тієї церкви так?
- Все првильно містере Матіас, то була моя церква де я ніс своє служіння, але зараз я тут і наше місце тут, завдячуючи містеру Джошуа ми можемо жити в мирі!
- Постривайте, Елезабеттауна вже немає, як і інших десятки інших міст!
- Немає, ваша правда, війна забрала наш дім і дім кожного кого ми знали! - з сумом промовив він.
- Нам дуже шкода, правда! - намагався я виразити своє співчуття, але в таких випадках слова були зайвими або ж не мали жодного значення.
- Можна відібрати у людини дім, але не можна відібрати любові до свого дому! - додала Харпер. Її слова були смиренними і сумними.
- Ви б повернулися туди? - запитала Емілі.
- З радістю, але наше місце зараз тут, тому необхідно пам'ятати звідки ти, але треба жити сьогоднішнім днем, щоб змінювати світ там де ти є! - відповів Бллі Грін.
Змінювати світ там де ти є - подумав я про себе.
- У вас надзвичайно чудові дітки, як їх звати? - поцікавилась Харпер.
- Давид і Натан, вони з кожним днем все доросліші ростуть просто на очах, хоч все ще діти і завжди будуть для нас дітьми.
- У ваших дітей, чудесні імена. Ви взяли їх із Біблії?
- Не те щоб власне ми вишукували їх в Біблії, просто вони нам дуже сподобались і коли ми дізнались, що у нас буде двійня то вирішили, що саме ці імена підійдуть їм найкраще!
- І ви зробили правильний вибір, ці імена чудові, але ж ви знаєте, що їх походження Біблійне? - усміхнулася Харпер.
- Давид - царь, а Натан - здається пророк! - схоже Емілі пригадала уроки з недільної школи.
- Так пророк, який дорікнув Давида за його гріх і виявив йому волю Бога, тому у ваших дітей символічні імена! - пояснив Грін.
- Один стане царем, а інший пророком, чи в чому символізм, що ви маєте на увазі містере Грін? - перепитав я з неабиякою цікавістю.
- Вони обидвоє значні постаті, які можуть впливати на історію і змінювати її. Хоча ваша версія теж може бути правдивою, із двох завжди хтось один стає лідером, а хтось людиною, що в потрібний момент допомагає лідеру йти вперед! - пояснив він.
- Тобто тим, хто наставляє царя? - уточнив я.
- В певному розумінні так!
- Ми спробуємо виховати їх гідними людьми, щоб зайняти правильне місце в цьому суспільстві!
- Зараз нашому суспільстві не вистачає справжніх лідерів, ініціаторів добра і відданих справі. Після того, як за останні тридцять років ми пережили одразу дві війни, не стало справді багатьох найкращих людей, і ми мусимо заново відбудувати себе, а це справа не легка, вона потребує зусиль, жертовності і відчуття відповідальності!
- Ну не всі можуть стати тим хто поведе за собою когось!
- Це точно містере Матіас, потрібне відчуття і усаідомлення поклику у в своєму серці, без цього жодна справа приречена на невдачу!
- Наскільки великою є ваша церква?
