Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар

Вони мали мало часу. Каарла оцінила можливість порятунку Журта години на три-чотири. Якщо не встигнемо, то, на її думку, шансів урятувати його в нас уже не буде.

—  Вирушаємо, - сказав Фіск і знову завів двигуни. - Маарі, контролюй цілісність корпусу, я не хочу, щоб нас сплющило на дні.

— Я тільки що перевірила той берег, там чисто. Лише руїни Ралтійського мосту. Думаю, зіурги просто знищили опори і більше ні про що тут не хвилювались, - сказала Каарла. Дівчина вміло підтримувала позитивну атмосферу і не збиралася надто сильно вказувати дітям на їхній вік, тому що злити псіона, тим більше сильного псіона, було безглуздо. Вона не хотіла раптово усвідомити себе рибкою чи ще кимось.

—  Вперед, - сказав Фіск і обережно, на невеликій швидкості, в'їхав у річку.

—  Немає витоків повітря, всі системи працюють у межах норми, - сказала Маарі.

— Глибина десять метрів, все нормально, активую водомет. - відразу після цього швидкість пересування збільшилася в кілька разів і була вже близько двадцяти кілометрів на годину. Варто БТР зануритися ще на тридцять метрів, поступово віддаляючись від берега, як корпус злегка заскрипів. Всі відразу напружилися, але, на щастя, більше нічого не сталося. Фіск краєм свідомості почув якийсь шепіт. Повернувшись назад, він побачив Нурі, який стояв на колінах і з заплющеними очима читав молитви. Спершу Фіск хотів наказати йому повернутися в крісло, але згодом подумав: а раптом, раптом це допоможе, зараз він був готовий навіть повірити навіть у таке.

—  Глибина сімдесят два метри і перестає збільшуватися, - сказала Маарі.

Цілу годину вони їхали дном річки, поринаючи в мул, перш ніж глибина почала зменшуватися. А коли дах піднявся над водою, Фіск не витримав і, повернувшись до Маарі, поцілував її. Та й інші трохи нервово засміялися. Все-таки вміли будувати техніку, навіть після вибуху на даху, що зірвав з неї броню, бронетранспортер виявився здатним на таке глибоке занурення.

— А тепер давай на дорогу К-56, — сказала Каарла, насилу утримавши свій язичок за зубами, щоб нічого не сказати з приводу поцілунку.

— У лівій стрілецькій вежі майже три сотні літрів, — сказала Маарі.

—  Та й нехай собі там лежить, вона не заважає, - сказав Фіск і додав ходу транспорту.

За десять хвилин бездоріжжя БТР вибрався на дорогу К-56. Раніше вона вела до Ралтійського мосту і служила для вивезення літієво-цезій-танталового пегматиту. Було набагато дешевше побудувати міст і на наземному транспорті возити руду до найближчого вантажного космопорту, ніж будувати такий поруч із місцем видобутку.

Ось цією дорогою і слід було хлопцям їхати. За минулі десятиліття пластобетон покрився шаром нанесеного піску та ґрунту. На ньому місцями виросли навіть невисокі степові дерева, але навіть так дорогою було їхати набагато швидше. Місцями Фіск взагалі розвивав сімдесят кілометрів на годину. Правда, всередині було не дуже зручно їхати на такій швидкості, незважаючи на відмінну підвіску БТР-а.

За двадцять п'ять хвилин вони досягли покинутого селища. Воно складалося з кількох десятків п'ятиповерхових будинків, які вже здебільшого втратили своє скління. Та й вулиці, як і дорога, були занесені парою десятків сантиметрів ґрунту та піску.

Тут уже Каарла почала вказувати, куди їхати. Склад знаходився на півдорозі між шахтою та селищем трохи осторонь дороги. Потрібно було ще хвилин десять, щоб туди дістатися.

— Начебто все на місці. - вимовила невпевнено Каарла. - Панель управління має бути на тому валуні. Я піду, спробую відчинити.

—  Давай, - сказав Фіск.

—  Атмосфера зовні чиста, можна маску не одягати, - сказала Маарі Каарлі перед тим як та вийшла.

Через десять хвилин роботи  Каарли над валуном  земля за десять метрів від бронетранспортера почала йти вбік, і незабаром перед Фіском з'явився сліп, що вів під землю.

Обережно, на швидкості не більше ніж п'ять кілометрів на годину, хлопець став заводити бронетранспортер усередину. Гараж був на тридцятиметровій глибині. Цей склад був набагато глибшим, ніж той, у якому вони взяли цей БТР.

Щоправда, й менше у розмірах. Увімкнувши вцілілі фари, Фіск побачив всього два бронетранспортери і чотири транспортні флаєри. Було також кілька спідерів, і на цьому перелік техніки закінчувався.

Слідом за Фіском, вниз спустилася і Каарла, після чого підійшовши до стіни, набрала код закриття. З жахливим скрипом дах над гаражем почав  ставати на місце.

—  Маарі, перевір Журта. Я принесу реанімаційний комплекс, - сказав Фіск і швидко покинув борт БТР.

— Ти куди? — крикнула Каарла навздогін.

—  У медичний пункт, за реанімаційним комплексом, - відповів Фіск і продовжив біг за вказівниками.

Медичний пункт опинився на наступному підземному рівні, і йому довелося спускатися гвинтовими сходами, оскільки ліфту він не довіряв. Перше, що впало у вічі, це медична капсула третього покоління.

Зрадівши, Фіск відразу до неї підскочив і натиснув на активацію. Через десять секунд над панеллю управління вискочила вітальна голографічна анімація та висвітлилася вимога про заміну медичних картриджів.

Озирнувшись на всі боки, Фіск побачив і стопку картриджів біля стіни медичного пункту. Розірвавши упаковку одного з них, він вставив той у відсік медичної капсули, потім з хвилюванням став чекати реакції капсули.

Коли за півтори хвилини та повідомила, що готова до роботи, Фіск від радості навіть закричав. А потім одразу ж кинувся назад сходами нагору, тепер вони точно могли врятувати та вилікувати Журта.

Але варто було Фіску увірватися в гараж, і він зрозумів, що щось трапилось  не те. На підлозі сиділа Каарла і в неї на колінах плакала Маарі. Каарла, побачивши Фіска, жестом покликала до себе.

Чомусь у цей час він відчув жалю, біль, смуток. Це точно були не його почуття, а значить одне з них відчував хтось інший, і швидше за все це була Маарі, Каарла ж заспокоювала дівчину.