Повернути себе. Том 1 - Олександр Шаравар

             - Уперед, тепер нам треба точно дістатися до квантового зв'язку. Архі разом із зіургами - це погано, дуже погано. - виголосив Декс,- Пам'ятаєш, скільки проблем для нас зробили міміки? І я тоді бачив імовірності.

             - Сподіваюся, це якийсь дикий вулик, інакше всім пі***ц,- промовив Адламс. - Стрибаємо.- щойно хлопці зістрибнули в нову ліфтову шахту, як позаду сенсори виявили появу кількох нових десятків цілей.           

              - От же срань,- крикнув Ван. 

 - Готуємося до приземлення,- почув команду Пашу.

            За мить угорі стався потужний вибух, який вибуховою хвилею дістав Терна, енергетичний щит прийняв на себе його енергію, ось тільки приземлення від цього м'якшим не стало.

            Інерційний компенсатор обладунку не впорався повністю, і нейромережа повідомила про численні забої. Щоправда, сам Терн їх не відчув, тому що в цей момент у нього в крові було, напевно, більше хімії, ніж самої крові. 

           - Там зараз завали, - промовив Адламс, коли всі прийшли до тями після не найм'якішого приземлення. Це їх затримає на кілька годин, у гіршому разі.

            - Ми тут не самі. Тут є архи, багато архів. Очевидно, вони забралися через центральний вхід.-промовив Декс. Наступної миті броньовані ворота, які відділяли їх від основної частини бункера, ривком зірвалися з кріплень і полетіли в десантників. Але були перехоплені відразу ж Дексом і покладені на підлогу. У дірі ж опинилося близько півтори сотні архів, по яких одразу ж відкрили вогонь.

- Концентруємо вогонь на червоних жуках, це псіони, основна сила... - наказав Адламс скоріше для Терна, ніж для решти, адже решта вже зустрічалися в бою з архами.

             Наступні кілька секунд тривала рівновага в протистоянні. Але коли спочатку вибухнула голова одного червоного жука, а потім і трьох інших, псіонічний щит архів упав. Решту особин було знищено буквально протягом половини хвилини.

Відразу всі рушили всередину в бік центральної шахти ліфта, що мала привести до командного пункту, в якому і мав зберігатися квантовий комунікатор.

           Скрізь у коридорах бункера були сліди бою. Дірки в стінах, оплавлені борозни, кров,   шматки плоті. Але жодного цілого тіла. Зате були сліди, що вели кудись углиб бункера.

           Пашу намагався не звертати на це увагу і зосередився на своєму завданні. А тому вчасно помітив, як з двох боків ззаду до них наближалося щось, ледь видиме лише завдяки легкому спотворенню повітря. 

          Терн одразу ж відкрив по них вогонь, і хоч перші кілька пострілів було прийнято на слабкий псіонічний щит, решта дістала до тіл міміків і розірвала їх на частини, забризкавши все навколо запеченою плоттю.

          Відразу за міміками на них кинулися рядові особини архів. Але вони мало що могли протиставити потужним плазмометам Терна та інших хлопців. Ті кілька хвилин, які знадобилося для злому шахти, Дексу виявилися вельми гарячими, оскільки архи вирішили використати єдину правильну тактику, завалити їх трупами. 

           Якщо перші трупи падали за двадцять метрів від ліфтової шахти, то останніх довелося вбивати вже за кілька метрів. Через зменшення місця для маневрів архам кілька разів вдавалося дістати пострілами і їх.

         Але, на щастя, щити поки що трималися. Нарешті шахта була зламана і вся команда стрибнула знову в ліфтову шахту. Слідом за ними пішли й архі, перш ніж двері зачинилися.

        Ще в польоті хлопцям вдалося розібратися з архами, і вниз впали вже просто шматки плоті. Одразу після приземлення Декс кинувся до бронестворок, що захищали центральний командний пост бункера, і знову взломав їх.

         Цього разу, незважаючи на більший термін злому, що затягнувся майже на п'ять хвилин, воювати ні з ким не довелося. Виявилося, що архі  поки що не дісталися до цієї частини бункера.

           - Ви хто такі? - почули вони, щойно бронестворка піднялася вгору. На них було наставлено кілька десятків стволів, що злегка тремтять. Усередині виявилося кілька сотень людей. Мабуть, усі, хто вижив, вирішили сховатися в найзахищенішому місці бункера. І переважно це були жінки. Пашу навіть упізнав серед них дружину і доньку мера столиці, а також дружину глави "Дорсіта".

             - Дорога Кесла, як тобі не соромно мене не впізнати? А як же наша ніч у Бадарі? - вимовив Декс, звертаючись до дружини мера. Згідно з телеметрією його біоскафандра, у нього було безліч мікротравм. Виявилося, що організм сполотів менш стійкий до перевантажень, ніж людський.

             - Мамо? - шоковано запитала її донька, дивлячись то на Декса, який був у новому біоскафандрі і виглядав як людина, то на свою матір.

               - Леді Кесла, ви його знаєте? - запитав єдиний чоловік, він був також єдиним у скафандрі.

                - Це свої, наскільки можна вважати,- скривилася жінка,- Ти нас рятувати прийшов?

                 - Вибач, але ні. Ти, здається, сама сказала, що більше ніколи не приймеш від мене допомоги,- вимовив сполот. Пашу, ставши трохи осторонь від проходу, взяв єдиного озброєного важкою ручною зброєю чоловіка на приціл і намагався не вникати в розмову. А то тільки варто було замислитися про те, що дружина столичного мера мала стосунки зі сполотом, і починали лізти різні збочені думки... - Я прийшов по це.

- У тебе є коди активації? - здивувалася Кесла. - У звичайного вояки є коди для зв'язку з королем? Ти мені тоді збрехав? Ти не десантник?

      - Ага, а тепер не заважайте,- вимовив Декс. Рядовий Терн відразу зрозумів, що про те, що Декс - губернатор, тут не знав ніхто. Сподіваюся, на тому боці хтось адекватний,- сказав Декс і активував зв'язок.

            - Як ми звідси виберемося? - запитав Пашу в Адламса.    

            - Вибратися - не проблема, знизу є тунель, що веде за місто. Але вибратися ми можемо лише без них. З ними не прорвемося.- вимовив сержант.