Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа
Бернему здавалося, що ставлення Долини до розуміння людського, не відрізнялося від того, що розуміли під функціонуванням машини. У філософському сенсі йому було незатишно з цією ідеєю. Вона не вкладалася в його базове розуміння добра й зла. Неважливо, що це також стало зручним поясненням того, що жодна з його компаній насправді не спрацювала. Можливо, він був просто занадто моральний, принциповий і етично чутливий. А тепер він не міг ужитися зі своїм співзасновником.
Риси, що здавалися йому цікавими в Ярвіні, коли той був відомим героєм блоґосфери Менціусом Молдбаґом, виявилися огидними в житті. Цей чоловік був упертим і непоступливим. Він насправді не реалізовував свої ідеї, а вони явно не мали фінансового успіху.
Ярвін-Молдбаґ мав робити презентацію на щорічній конференції програмістів Strange Loop у 2015 році, та за кілька місяців до конференції йому відмовили через лібертаріанські й неполіткоректні погляди: наприклад, його аргумент про викорінення демократії на користь монархії або диктатури. Ярвін проводив більше часу, купаючись у хвилях слави, ніж працював на Urbit. Хай як дивно для Кремнієвої долини, кожен із них володів 50% акцій. Це означало, що суперечності мали зрости, і вони зайдуть у глухий кут. Вони не могли рухатися далі, позаяк жоден не мав більше влади за іншого.
Читати ексцентричні пости й слідувати його філософії онлайн — це одна справа. Слухати їх цілий день — зовсім інша. Крім того, Бернем колись думав, що через свій молодий вік і отриману стипендію Тіля, разом із попереднім досвідом спроб трьох інших стартапів — що було почесним знаком у Кремнієвій долині, — інженерну компетенцію було б легше залучити з ринку. Urbit базувався на комп’ютерній науці.
Проте Бернем надавав перевагу радше читанню книжок і письменництву. До того ж, Urbit мав проблеми з мобілізацією коштів, хоча й отримала 200 тисяч доларів пізніше — невдовзі після того, як Бернем її залишив. Компанія анітрохи не просунулася від часу початкового сплеску уваги TechCrunch до них, коли Бернем ще був у Дартмуті. Джону бракувало Східного узбережжя. Він сумував за своїми батьками й за матеріальним комфортом. Йому була зовсім не в кайф та яма, в яку він падав (і від життя в офісі), і відчував наростання тиску, адже за час тривалого перебування на Заході мав показати якісь досягнення.
Тож Бернем здався і вирішив повернутися до Дартмута. Це було дивне повернення. Виявилося дивним пояснювати своє рішення іншим студентам. «Мені було трохи ніяково», — згадував він. Начебто він зазнав поразки, вперше залишивши кампус після двох тижнів, щоби йти за своєю мрією. До того ж, у свої 22 роки він був старшим за всіх інших.
У Новій Англії, особливо у Дартмуті, панували спорт і студентські братства, а не хакатони та клуби стартапів. Він так звик до прогресивного, завжди відкритого ставлення людей одне до одного у Долині, що повернення до університетського кампуса, де вже утворилися кліки та групи зі своїми звичками й соціальним календарем, вселило в нього невпевненість у тому, що йому робити. Джон протримався в Дартмуті півтора семестра, однак йому не було там комфортно. Тож наприкінці весняного семестру він вирішив перебратися до невеличкого Католицького гуманітарного коледжу в Нью-Гемпширі під назвою Коледж Томаса Мора. Це було єдине місце, де він почувався впевнено. Там талановиті та працелюбні діти, які цікавилися гуманітарними науками і яким не знайшлося місця в нормальному університетському житті, ховалися в кампусі та вивчали філософію.
Навчатися там також було набагато важче, ніж у Дартмуті. Уже після Коледжу Томаса Мора він згадав курс у Дартмуті за п’єсою Уїльяма Шекспіра «Гамлет»: професор обожнював його, тому що він прочитав твір. «Це тривало цілий курс, — розповідав він. — Єдиною вимогою було прочитати “Гамлета” і написати три роботи й час від часу з’являтися в аудиторії». Бернем не розумів, у чому сенс.
У Коледжі він прочитав «Іліаду» й «Одіссею», «Державу» Платона, «Хмари» Арістофана. Він прослухав курс давньогрецької літератури, сприймаючи його як необхідне оздоровлення від божевілля, яке він щойно пережив на Заході. Це був своєрідний антидот до Кремнієвої долини.
По-справжньому, на його думку, Коледж Томаса Мора вирізнявся духовною складовою. Бернем ніколи не був релігійним, але тут він знайшов заспокоєння в релігії. «Усі тут переважно на одній хвилі у питаннях цінностей і мети освіти, — розповідав він. — Думаю, існування спільних цінностей і спільних поглядів на світ є необхідним фундаментом». Коледж Томаса Мора такий маленький, що в ньому лише два гуртожитки: чоловічий і жіночий. Хоч вони й близько не були такими ж гарними, як гуртожитки в Дартмуті, однак Бернему подобалися більше: «Думаю, певна їхня обдертість насправді важлива для формування особистості та спільноти. Хоч мені й бракує такого ліфта, як у Дартмуті».
Коледж був протилежністю стипендіальної програми Тіля з багатьох оглядів. По-перше, всі разом займалися однаковими справами. Вони разом подорожували до Рима, разом записувалися на однакові курси й семінари та читали однакові книжки — часто про життя святих. Древні мислителі, на його думку, відповіли йому на більшу кількість запитань, ніж люди у Кремнієвій долині. Там він часто думав, якою є мета стартапів, які брали його на роботу. Він замислювався: чи насправді технологічні компанії покращують світ? «І чим вони є для людського досвіду — чистою користю чи чистою шкодою?» — запитував він себе. З часом Джон зрозумів, що єдиний спосіб відповісти на ці запитання — мати певну основу для визначення того, чим насправді є «добре життя» або «якою є мета людського існування».
Бернем не вважав, що Кремнієва долина надто переймається цими питаннями. Він думав, що її інтереси коливалися від утилітарних до комерційних, а єдиним критерієм була прибутковість компанії. «Долина — це ще не всі люди й не все, чим вони є, — казав він. — Тож, думаю, на моє рішення піти іншим шляхом вплинуло те, що я мав чимало запитань і хотів отримати на них відповіді, хотів присвятити певний час і своє навчання, щоб з’ясувати, чому трапляються певні речі. Чому вони відбуваються й що ми можемо зробити з цього приводу?»
У Кремнієвій долині, на думку Бернема, «існує по-справжньому цікавий феномен, коли людина керує компанією, яка нічого не робить, і ця людина почувається королем світу». Люди вважали, що вони все одно займалися серйозними речами. «Якщо це димова завіса, то зустрічаються люди, які ходять від однієї димової завіси до іншої, а потім записують собі все в актив».
