Мудакам тут не місце - Роберт Саттон
Психологи, які вивчають емоції, вважають, що щастя відображає різницю між тим, що ви очікуєте, і тим, що насправді отримуєте в житті. Отже, якщо ви безупинно сподіваєтеся, що стануться хороші речі, а вони не відбуваються, або справи ідуть на гірше, ви постійно почуватиметеся нещасним. Як ми побачили на прикладі Рут, не слід очікувати, що негідники змінять свою поведінку. Ваші очікування їхньої поведінки мають бути мінімальні, однак продовжуйте вірити, що ви подолаєте це випробування, не зазнавши жодної шкоди. У такому разі ви не будете здивовані чи засмучені невсипущою злостивістю ваших колег. І якщо вони несподівано стануть з вами ласкаві, то ви зможете насолоджуватися приємним сюрпризом, але не переживати розчарування, коли вони повернуться до своїх підлих учинків.
Ефективність (і небезпеки) зниження ваших очікувань і прийняття того факту, що ваш бос — підступний негідник, наочно ілюструється в книзі «Робота», в інтерв’ю з Джеррольдом Томасом, асистентом продюсера кіностудії. Його робота полягала в читанні й оцінюванні сценаріїв (і виконанні інших дрібних завдань за потреби) для імпульсивного голлівудського продюсера, якого в інтерв’ю назвали Бредом. Бред волів, щоби Джеррольд перебував на роботі з 6:30 ранку й до 23:00, потім зазвичай телефонував йому о третій ночі з приводу додаткових доручень і скаженів, коли під час його дзвінків вмикався автовідповідач (замість того, щоб Джеррольд сам брав слухавку). У цій книзі Джеррольд розповів, що його робота була «постійним стресом», що Бред знущався над ним, називав його «недоумком і нікчемою». Одного разу Джеррольд перервав його «нараду за закритими дверима» з режисером (щоб віддати пачку сигарет, яку Бред наказав купити і принести режисерові). Бред настільки оскаженів, що вискочив із кабінету, почав душити його й репетувати: «Ти що, тупий?». Коли Джеррольд пояснив, що лише виконував його доручення, Бред у відповідь почав його «дубасити… кулаками».
Єдине, що допомогло Джеррольду витримати таку наругу, — це знижені очікування. Він сказав: «Я тверезо оцінюю ситуацію. Звісно ж, мені хотілося б, щоб Бред був трохи приязніший до своїх підлеглих, а не гарчав на них повсякчас. Та я розумію, що це нездійсненне бажання, бо надто багато грошей поставлено на кін, і тому всі поводяться терпляче, мов довбані святьки». Джеррольд стійко зносив знущання, насолоджуючись тими рідкісними моментами, коли Бред був приязний до нього і виявляв повагу до його думки. Юнак дивився в майбутнє, сподіваючись винести користь із виживання в цьому суворому випробуванні. Він мав надію, що колись Бред допоможе йому отримати свої власні прибуткові контракти. Джеррольд також визнавав імовірність того, що успіх може не прийти до нього, і висловився напівжартома: «Я, можливо, працюватиму тут, поки не дістану щось на зразок нервового розладу».
Історія Джеррольда показує, як низькі очікування стосовно поведінки боса-мудака, зосередження на позитивних моментах і оптимізм до того, чим зрештою все це завершиться, можуть допомогти людині пережити жахливу ситуацію. На краще чи на гірше, але це підтримало його у виживанні в жорстких умовах, у яких більшість розсудливих людей, що були його попередниками, здалися — Бред звільнив десятьох помічників протягом чотирьох місяців, перш ніж Джеррольд став до роботи.
Проявіть байдужість і емоційну відстороненість
Пристрасність є переоціненою чеснотою в житті організацій, а байдужість — недооціненою. Такий висновок напрошується після вивчення більшості книг з ведення бізнесу, які нагнітають ажіотаж довкола магічної сили глибокої, щирої і пристрасної відданості вашій роботі, організації, колегам і клієнтам. Упродовж понад двадцяти років гуру менеджменту Том Пітерс говорив про важливість гордості й ентузіазму стосовно вашої організації та клієнтів. Денніс Бакке, колишній генеральний директор корпорації AES, підтримує створення робочих місць, де люди відчувають радість і насолоду від праці та повсякчас емоційно задоволені. Книга-блокбастер Джима Коллінза «Від хорошого до величного»[9] закликає керівників давати місця в «автобусі» лише «людям типу A», які досить запальні, щоб вкладати в роботу «зусилля на рівні А+». І в третьому розділі ми бачили, як «Південно-західні авіалінії» не просто намагаються уникати найму негідників, а налаштовують прийнятих на роботу людей виявляти завзяття і відданість колегам, клієнтам і компанії загалом.
Усі ці розмови про пристрасність, відданість і співпричетність до організації абсолютно правильні, якщо ви працюєте на хорошій роботі й до вас ставляться з гідністю і повагою. Проте вони перетворюються на лицемірну нісенітницю для мільйонів людей, які потрапили на роботу, де почуваються пригнобленими й приниженими й де їхня мета — вижити, не втративши здоров’я та самоповагу, а також забезпечити свої родини засобами до існування, а не вирішувати великі справи для компанії, яка ставиться до них як до покидьків. Організації, заповнені працівниками, які чхали на свою роботу, страждатимуть від низької продуктивності. Та все ж, як на мене, якщо вони регулярно принижують співробітників, то отримують те, на що заслуговують.
Коли життя організації починає йти таким жахливим чином, пов’язувати вашу самоповагу з тим, як люди ставляться до вас, і вкладати всі ваші зусилля й емоційну енергію в роботу — це шлях до експлуатації та саморуйнування. Інстинкт самозбереження іноді вимагає протилежної реакції: навчіться відчувати і практикувати емоційну відстороненість та байдужість. Якщо ваша робота приносить безкінечну кількість особистих образ, зосередьтеся лише на рутинному виконанні завдань, якнайменше звертаючи увагу на мерзотників навколо вас, і якомога частіше думайте про щось приємніше — просто відпрацьовуйте кожен день, поки на вашій роботі щось не зміниться або не настануть кращі часи. Усі ми стикаємося з неприємними ситуаціями, які маємо пережити. Жоден із нас не має повної влади над нашим оточенням, і ми всі часом вимушені працювати з деспотичними негідниками, яких не можемо змінити. Бувають моменти, коли для вашого психічного здоров’я краще абияк ставитися до роботи, компанії й особливо до всіх цих злостивих людей. Волт Вітмен казав: «Викиньте з голови все, що ображає вашу душу». Я вважаю, що це чудове лаконічне твердження про вироблення в собі байдужості до мерзотників, які принижують вас на робочому місці чи деінде.
Деякі дослідники вважають, що відсторонене ставлення може допомогти працівникам уникнути емоційного вигорання, спричиненого постійним залученням до вирішення чужих проблем. Крістіна Маслач визначає відсторонене ставлення як «ідеал професії медика — поєднання співчуття з емоційною незворушністю… і навіть більше — з неупередженою об’єктивністю». Щоправда, вона виявила, що медикам і представникам інших професій, які допомагають людям, часто важко утримувати цей баланс: або вони дійсно турбуються про інших (і піддаються ризику вигорання), або прикидаються (причому нерідко погано прикидаються), бо зрештою не надто піклуються про них. Отже, ви можете відчувати співчутливе занепокоєння або відсторонену байдужість, але щирої турботи і співпереживання важко або неможливо досягти без емоційної прихильності.
Якщо ви не можете змусити себе турбуватися про хороших колег, клієнтів чи організації, це
