Континент бойових ткачів - Козел Валерія

- Здуріла?! – відсахнувся Таск.

- Нарешті, прокинувся! – Вогнекрила опустила руки, - заспокойся вже. Давай пройдемо випробування і повернемось. Якщо Аспер не знайшов її досі – знайдемо разом.

- Тц… - Таск відвів погляд, - гаразд. Але… не роби так більше. Ніколи.

- Чому? – Лейла пройшла трохи вперед, він не бачив її обличчя, - думав, що поцілую?

- Ні.

- А якщо я дійсно б поцілувала тебе?

- Між нами було б на одне непорозуміння більше, - чесно відповів Таск.

- Он воно як, - голос Лейли на секунду став крижаним, - я настільки тобі неприємна?

- Справа не в тому, - похитав головою Таск, - я з дитинства вважав тебе своєю пані. Мене виховували і тренували як твого охоронця.

- Значить, ти ніколи не відчував до мене нічого окрім почуття обов’язку?

- Це не так. Ти завжди мені була як молодша сестра. Я ніколи цього не приховував. І мені шкода, що через мою недбалість, ти неправильно зрозуміла мене і моє ставлення до тебе. Якби я прояснив це з тобою одразу… нічого б не сталось.

- Не бери на себе багато, Таск, - раптом, Лейла зупинилась і обернулась до нього, - о Кая Всемогутня, чоловіки… серйозно? Думаєш, це сталось лише через тебе? Думаєш, у мене більше не було причин піддатися тій клятій мерроу? Не думай, що все обертається навколо тебе.

Таск мовчав. Його здивувала саме така Лейла. Різка,  холодна… вона була наче Рей!

- Та більше я не твоя пані, Таск, - продовжила Лейла, - вже не як раніше. Якщо все дійсно так… і ви мої генерали, а я ваша принцеса… я хочу, щоб все було справедливо!

- Справедливо?

- Я люблю тебе, Таск, - випалила Лейла, - я завжди була в тебе закохана.

- Я не…

- Не відповідай. Не зараз. Я просто хочу, щоб ти хоч раз подивився на мене не так, як на пані, не так, як на спадкоємицю Вогнекрилих. Хоч раз подивись на мене як на Лейлу. Я більше нічого не прошу.

- Моя відповідь не зміниться, - тихо відповів Таск.

- Я знаю, - прошепотіла Лейла, - але ти хоч спробуй. Мені вистачить одного погляду. Навіть, якщо ти ніколи не подивишся на мене так, як на неї… хоча б подивись на мене теперішню.

Таск дивився на Вогнекрилу і думав, що ніщо не минає безслідно. Не зважаючи на те, що для неї за Брамою Андхакара час плинув зовсім по другому, вона також змінилась. І тепер вона боротиметься сама за себе, вона проявить себе справжню, не таку, яку її створювали всі старійшини і вчителі. І поки він думав про це, у повітрі посилювався запах крові…