Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

— Це і є «дах» нашого «друга» Чернишевського, — погладивши великими пальцями щоки Марго пирхнув Рощин.

У якийсь момент Одинцовій здалося, що земля пішла з-під ніг. Звільнившись колись за допомогою Кирила із загребущих лап Сизова, була впевнена, що ніколи не почує про нього, особливо в такій іпостасі, тісно й  у відкриту пов’язано із Чернишевським, який вважався на той момент загиблим. Невже жахи не закінчилися? Олег, який був не чужою людиною, тепер в одній зв’язці із заклятим ворогом.

З кожною миттю реальність спотворювалася. Невже Чернишевський навмисно туди поліз? Чи знав, через що їй довелося пройти завдяки Сизову? Якщо знав, як міг зв’язатися із ним? Виходить, Олегу реально плювати на неї?

— Я думав, ти в курсі про їхню тісну співпрацю, — пробурмотів Кирило. — Хоча в Інанні ти не була вхожа в коло обраних, усього лише виконувала свою роботу. Звідки тобі знати, що цей Олег не один із чергових клієнтів.

Кирило хотів промовити щось ще, але похмурий погляд, яким зміряла його Маргарита, змусив замовкнути. Їй плювати, що надумав Рощин, навіть якщо його фантазії дійшли до абсурду і він впевнений, що дівчина спала із Чернишевським. Нехай думає, що хоче. Марго зараз хвилювало інше — Олег і його істинна натура, його слова, його брехня і дволикість, його дивний зв’язок із Сизовим, у який не хотіла вірити.

— Кириле, але Сизов… — здригнувшись Одинцова допитливо поглядала на чоловіка. — Ти ж казав, що тоді…

— Живуча падлюка виявилася, — скривившись невдоволено перебив Рощин. — Хто знав, що він зуміє вибратися, але чорт із цим. Одного разу я впорався і цього разу не відступлю, ніякі Вовкодави мені не завадять. Хм… кличку-то яку вигадали! — відпустивши Марго скривився. — Більше пафосу, ніж дії. Він звичайний пішак у давно продуманій і спланованій грі Сизого. Цікаво, він це розуміє? Або сподівається, раз допомогли вибратися з лайна, відразу в королі візьмуть.

— Не вплутуйся, — свердлячи пустим поглядом спину Рощина, що поволі рушив до вікна, пробурмотіла Одинцова.

— Маргарито! — завмерши на місці заревів чоловік. — Тепер це справа честі! — обертаючись до дівчини: — Війна почалася! Зауваж, цю війну розпочав не я!

Поки Одинцова невпевнено ловила ротом повітря, Кирило поспішно перетнув відстань між ними. Не дозволяючи відсторонитися, вхопив за передпліччя і, притягнувши до себе, жадібно вп’явся в губи жорстким поцілунком.

Ошелешена несподіваними діями чоловіка Маргарита кілька секунд дозволяла Рощину себе пригнічувати. Вона прекрасно знала, що в Кирилі іноді спалахували подібні пориви показати власну владу над нею. Зараз, ймовірно, він прагнув донести свою правоту, раз інші доводи не діяли. Безглуздий спосіб насправді, але дівчина давно звикла.

Коли чоловік, сильніше стискаючи в обіймах, став жадібно нишпорити руками тілом, зрозуміла, що не має наміру зупинятися на одному поцілунку. Таке з Рощиним траплялося вкрай рідко, проте траплялося. Навряд йому перешкодять заперечення, та спробувати варто.

— Кириле, — упираючись долонями чоловікові в грудну клітину, коли він перемістив губи до шиї, благально простягнула Маргарита, — там Людмила Михайлівна сніданок подала. Йдемо до їдальні.

— До біса сніданок, — важко дихаючи промимрив Рощин. Відтіснив Марго до стіни та продовжуючи нехитрі ласки. — Я не хочу їсти. Я втомився з дороги. Я скучив за тобою.

— Кириле, будь ласка, — намагаючись відсторонитися, на видиху простягнула Одинцова. — Давай пізніше, — ухиляючись від чергового поцілунку. — Зараз не час і не місце.

— Я перебуваю у власному будинку, — гнівно глянувши на Маргариту прошипів. — Тому сам вирішую, де місце, а де ні, — помітивши тінь переляку в очах дівчини пом’якшив тон: — Ти не заперечуєш?

Зачаровано кивнувши, ледь стримала обурення, коли Кирило одним махом зірвав із неї кофтину, дозволяючи дрібним ґудзикам безладно розсипатися підлогою. Не даючи отямитись, спритно розстебнув джинси, спустив до колін.

Притулившись до стіни Марго спантеличено спостерігала за діями Кирила. Про те, щоб напоумити його не було більше й мови. Чоловік був збуджений і налаштований рішуче. У такі моменти перечити марно, усе одно візьме своє, хочеш того, чи ні. Різниця в тому, що відчує дівчина, тому вважала за краще здатися і поплисти за течією, як робила не раз у минулому, бо думками була далеко. Секс — останнє, що цікавило наразі. Куди більше хвилювали новини про Олега. Це буквально зводило з розуму.

Помітивши, як Кирило однією рукою розстібав ремінь, Одинцова відвернулася, дозволяючи йому продовжити швидкоплинні ласки. У голові бунтівна думка-спогад про розмову із Чернишевським. Учора він обіцяв, що буде кожен день чекати біля річки — це реальний шанс поговорити. Що конкретно сподівалася дізнатися — майже не усвідомлювала, адже й так усе зрозуміло, як божий день. До інформації з досьє не підкопаєшся. Усе логічно. Усе сходилося. Але ця розмова була необхідна їй. Щось незрозуміле не давало Маргариті спокою…

— Дівчинко моя, що ти, як нерідна? — видихнувши десь у вуха Кирило повільно провів губами її шиєю. — Ти не скучила?

Залишаючи питання без відповіді Маргарита підібгалася в руках чоловіка, коли він, стягуючи з неї трусики, ковзнув до лона, прокладаючи короткими поцілунками доріжку до грудей.

Кирило завжди був вмілим коханцем і міг принести задоволення жінці, завести впівоберта навіть тоді, коли не налаштована на інтим. Сьогодні Марго не могла не відзначити що, попри небажання сексу, не виходило не відкликатися на вимогливі дотики Рощина. Усе на рівні інстинктів, звички. Не сказати, що горіла від пристрасті, але не могла залишатися байдужою.