Як вибратися з гри або спробуй вижити до ранку - Argentum

– Що..? – розгублено запитав Тимур. "Як він взагалі може так легко це казати!? Чому він...?"

– Це твій шанс вибратися з гри. Не втрать його і продовжуй бігти.

– Але ти...

– За мене хвилюйся. Я пограю ще один-два рази і теж виберуся. Тобі просто прийдеться трішки на мене зачекати у реальності.

І Тимур зрозумів. Ці прості слова розвіяли всі його сумніви за мить. Він вже знав, що робити.

«3 секунди»

Він несподівано зупинився.

«2 секунди»

Пазурі монстра вже замахнулися. Він чекав на удар.

«1 секунда»

Темрява.

«0 секунд»

«0 секунд»

«0 секунд»

Миготіло на екрані.

* * *

Славік злився. До біса. Він нервово ходив по колу в кафе, гупаючи ногами.

– Навіщо ти це зробив!? – кричав Славік. – Чому зупинився!? Ти міг втекти!

– Не хотів залишати тебе одного у цьому місці. – пояснив Тимур, сидячи на одному зі столиків і спостерігаючи за другом, який кричав і різко жестикулював руками.

– Але...!

– Славіку, ми обоє уже сходимо з розуму в цій проклятій грі і я не представляю, як би грав тут, якби був сам. І чи зміг би вибрався взагалі. У двох не так страшно, правда?

– І все ж ти міг би...

– Ти б мене не кинув. – впевнено відповів Тимур, а Славік розгублено ступив крок назад. Тимур знав, що він навіть не роздумував би над тим, щоб не залишитися. Відразу зупинився б, щоб монстр його схопив. Через це Тимур відчував вину, тому що, справді, обдумував варіант залишити Славіка тут самого. Хлопець закусив губу. "Більше не буду сумніватися."

Ярослав видихнув:

– Дякую тобі...

"І хто з нас ще занадто добрий?" Думав Тимур, обійнявши друга.