Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Недовго пташці літати залишилося, – реготів чоловік, відкинувшись до спинки заднього сидіння автомобіля, спостерігаючи через тоноване скло, як Одинцова разом із Буртенком сідали у таксі. Звертаючись до сидячого за кермом: – Давай слідом, але не світись. Він, звичайно, лопух, раз не спромігся трішки пересидіти, не рипаючись, але хвіст може помітити.

– Звісно, ​​шеф, – обізвався водій.

– Він тепер нікуди від мене не втече, – продовжував міркувати вголос, – Закопати завжди встигнемо. Нехай для початку виведе на своїх спільників…