Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

— У мене голова йде обертом від твоїх слів. З твого дозволу, я повернувся в кімнату.

— Так, — кивнув. — Звичайно, доню.

Серена не могла стримати емоції і скривилася. «Доню» — це слово різало вуха. Він ніколи до неї так не звертався. І навіть не вибачився за ляпас.

— Подумай над моїми словами! — додав.

Не озираючись, на ватних ногах Серена піднялася на другий поверх. Марина стояла біля своєї кімнати й посміхалася.

— Чому либу давиш?

— Не будь такою злючкою, Серено! — хмикнула Марина. — Добраніч, сестричко!

Серена посмішила у свою кімнату й, зачинивши двері на замок, впала обличчям на подушку й видала стогін. Вона не могла повірити батьку, як би не хотіла. І єдина людина, якій могла довіритися, перебувала в лікарні…

Наступні кілька днів батько був не лише привітним, що на нього взагалі не було схоже, але й жодного разу не підвищував голос. Це також насторожувало Серену. І хоча вона була мовчазною і старалася не конфліктувати з Мариною, але разом із цим спостерігала за поведінкою батька. Пелена з очей пала, коли прийшло розуміння, що батько лише намагається маніпулювати нею, вдаючи турботливого. Він час від часу повторював слова, що хвилюється за неї, наголошував на тому, що не варто більше дружити із Сабін Неро.

— Батьку, тобі не варто так хвилюватися. Сабін Неро після отримання диплому поїде з міста. Твій помічник Освальд весь час ходить за мною по п’яткам. І за цей час, — Серена перевела погляд на Марину й посміхнулася, — мої стосунки із сестрою покращилися.

Марина натягнула посмішку на обличчя й, перевівши погляд на батька, кивнула.

— Нарешті мої доньки знайшли спільну мову! — розвівши руками, задоволено промовив Блек.

Серена й Марина неприязно переглянулися. Весь цей удаваний мир був лише виставою. Хоча б в одному вони зійшлися, що не варто зайвий раз дратувати батька. Мовчазна ненависть все одно була присутньою.

Скориставшись моментом, що батько був зайнятий роботою, а Освальд все рідше забирав її з коледжу, Серена одного разу після навчання поїхала в лікарню до Сабін.

— Сьогодні мене нарешті виписують! — зібравши речі, з усмішкою промовила Сабін. — І я дистанційно, перебуваючи в лікарні, склала всі екзамени. Навіть приїздив викладач із коледжу, щоб упевнитися, що я не списую.

— Я рада за тебе. Як ти себе почуваєш?

— Нормально, — опустивши очі, відповіла.

— Сабін, ти про щось мені не говориш?

Сабін присіла на ліжко й зітхнула. Серена присіла поряд і промовила:

— Розповідай.

— У лікарню приходив Адам Воррен…

Сабін розповіла Серені про їхню зустріч і про подальші події. Подруга, уважно вислухавши Неро, через кілька секунд промовила:

— Чому все так складно? — хмикнула Серена. — Навколо тебе Лука й Воррен. І ти їм обом ради не можеш дати. А в мене… батько й цей Хантер. Тільки різниця між нами в тому, що брат тебе любить. А я не впевнена, що батько має якісь батьківські почуття до мене.

Сабін нахмурилася й обернулася до Серени.

— Твій батько дуже суворий. Я його не буду захищати, але він зробив все, щоб ти не виступала свідком у моїй справі. І це єдиний плюсик у його карму.

— Він маніпулятор. Марина вродилася в нього. І вони обоє знають мої болючі точки. Й обоє користуються моїми страхами.

— О, Марина це взагалі окрема тема!

— Це точно! — хмикнула Серена. — У нас зараз із нею ніби мир. Однак це все гра для батька. Менше контролю, більше вільного часу. І я нарешті спокійно, без зайвого контролювання ходжу в басейн на Лонг-Авеню.

У палату зайшов Артур і, привітавшись із Сереною, взяв сумку Сабін. Дівчата в супроводі охорони вийшли з лікарні.         

— Не розумію, чим Хантер може шантажувати батька? — озираючись, промовила Серена. — Він навіть не з нашого міста.

Сабін, взявши Серену за рукав, зупинилася.

— Скажи відверто, ти віриш батьку?

— Ні! — захитала головою Серена. — На жаль, я не можу йому довіряти. І від цього відчуття на душі гидко.

— Наскільки мені відомо, Ісаак приїхав у місто.

Серена опустила голову й нервово потупцювалася на місці.

— Я хочу з ним зустрітися…

— Погана ідея! Якщо прокурор дізнається, то проблем у тебе буде ще більше.

— Але я повинна дізнатися від Хантера, чому так батько боїться його? У нього якась нав’язлива думка, що я не повинна навіть із тобою бачитися…

— Ти впевнена?

— Що мені ще втрачати?

Через кілька секунд Сабін додала:

— Серено, поїхали зі мною! Нове місто. Університет. Нові знайомства…

Серена хмикнула й промовила:

— Батько не відпустить мене. А коштів у мене немає.

— У тебе є дідусь Сем! Можливо, він допоможе?