Місто грішних душ - Ірина Кузьменко
— Пішов геть звідси, покидьку! — закричала жінка.
Пітер Крейд схопив місіс Неро за волосся.
— Тікай! — крикнула жінка й кинула їй ключі. — Карло, тікай і не зупиняйся!
Крейд вдарив жінку в живіт…
І на цьому моменті відео зупинилося.
Адам закрив ноутбук і, поглянувши на батька, пробурмотів:
— Я не знав про причетність Генрі Неро…
— А Крейд зникнув! — процідив крізь зуби Джеральд Воррен. — Я повірив тому покидьку!
— Ти був замовником викрадення Сабін Неро?
— Яка вже різниця? Тебе лише це хвилює? — загорланив містер Воррен. — Ти все зіпсував!
— Замах також твоїх рук справа?
— Так! Це я все організовував! І жодного разу не пошкодував про свій вчинок! Родина Неро повинна відповісти за все!
— Генрі Неро мертвий! І ти дізнався, що Крейд також винний! Однак він втік, як щур! Хто відправник цього відео?
— Не знаю! Хтось надіслав його анонімно!
— Зрозуміло! — процідив крізь зуби Адам і вийшов із кабінету батька.
Адам, сівши в машину, виїхав зі стоянки й, натиснувши на газ, стиснув до хрускоту в пальцях кермо. Проскочивши на шаленій швидкості на червоний світлофор, побачив у дзеркалі сині мигалки. Через кілька секунд прозвучав звук сирени поліцейських. Зупинившись на узбіччі, схилив голову на кермо й важко задихав. Коли підійшов поліцейський, Адам опустив вікно й показав водійська права. Поліціянт закашляв.
— Містере Воррен, ви порушили…
— Так, я порушив правила дорожнього руху! — промовив Адам і, діставши з гаманця купюри, віддав їх поліціянту.
Чоловік у формі озирнувся. Взявши купюри, промовив:
— Гарного вечора, містере Воррен.
Хабарі в поліції це звична справа. Ті, хто мав гроші, міг відкупитися не лише через порушення правил дорожнього руху, але й закривалися більш серйозні злочини. Проти корумпованої поліції люди виходили на акції протесту, але мерія закривали очі на всі ці протести й згодом більш радикально налаштованих людей знаходили мертвими, а в інших, під час обшуків, знаходили наркотики. І грішне коло ніколи не можна було розірвати. Тому що система така: є ті, хто дає хабарі, і ті, хто їх приймає. Й обидві сторони мають користь, яка інколи рахується навіть людським життям.
Адам завів двигун і, вже не поспішаючи, поїхав. Він був розгніваний. І саме цей гнів змусив його доїхати до лікарні, в якій перебувала Сабін Неро.
Телефон вже кілька хвилин розривався від телефонних дзвінків Джексона, Аманди й батька. Вимкнувши телефон, вийшов з автівки й озирнувся. Біля лікарні помітив охорону Неро. Накинувши капюшон на голову, опустив голову й рушив до лікарні. Пройшовши непоміченим повз охорону, Адам піднявся на третій поверх і зупинився біля палати Сабін. Йому потрібно було побачити її.
Адам весь час прагнув довести щось, і в першу чергу навіть не батьку, а самому собі. Зосереджуючись на роботі або на оточуючих людях, він тупцював довкола власної особи, значущості, успіху, визнання. А насправді ніби черпав силу з каламутного джерела, яке, на жаль, незабаром повинно було висохнути.
— Адаме?
Оглянувшись, Адам побачив Сабін. Дівчина кілька разів озирнулася. Пересвідчившись, що в коридорі нікого немає, відчинила двері палати й, штовхнувши його в спину, відчула різкий біль у животі.
— Містере Воррене, мені вже все це набридло! — зачинивши двері палати, промовила Сабін, і Адам озирнувся. — Досить провокувати Луку!
Адам, дивлячись на Сабін, відчував, як гнів розганяє кров із шаленою швидкістю. Він стиснув кулаки й, відвернувшись, перевів подих. Після побаченого відео в душу закрадалася ненависть. Утім здоровий глузд нашіптував, що Сабін Неро така ж сама невинна, як і була невинною Карла.
— Адаме, що з вами? — поведінка Воррена була дивна, і тому Сабін і відступила.
— Я лише приїхав навідати тебе, — скинув капюшон і оглянувся. — А тут твоя охорона чергує біля лікарні. Вирішив не чекати старшого брата, щоб він надав дозвіл.
— Як ви дізналися, в якій я палаті? — нахмурилася Сабін.
— Аманда дізналася! Раніше я не міг приїхати!
— О, як же без вашої коханої жінки Аманди, — закотила очі Сабін і, поклавши руку на живіт, повільно підійшла до ліжка й присіла.
— Аманда не моя кохана жінка!
— Це ваші особисті справи! — швидко промовила Сабін й опустила очі. — Мені насправді байдуже…
— Та невже? — хмикнув Адам, і дівчина поглянула на нього.
Сабін знизала плечима, і на її обличчі промайнула легка усмішка.
Адам, всміхнувшись, кивнув. Сабін Неро якимось дивом змогла швидко угамувати його гнів. Лише один погляд насичених блакиттю кольору очей — і він забував все довкола. Ніжна усмішка, тендітність, характер і навіть насуплений вираз обличчя, все в ній було ідеальним.
— Після неприємної розмови з батьком мені потрібно було заспокоїтися. І непереборне бажання побачити тебе змусило повернути на іншу дорогу.
