Непокірний трофей - Олена Гуйда

І все ж я... померла? Чи це він вижив?! Або це моє хвора уява малює те, що відбувається?!

- Це що, моє особисте пекло? – я заговорила ледве чутно, в горлі пересохло.

- Це все ще Елехорія, принцеса, - Вигнанець відсторонився і в його голосі задзвенів гнів. - Але думаю демони пекла і ті менш кровожерливі ніж твій брат.

Слова ранили в саме серце. Ще одне нагадування, що все це реально.

- Він одержимий демоном, ім'я якому жага влади. Ним одержимий і ти, - кожне слово давалося важко.  - І що ти хочеш від мене?  Навіщо забрав?

  Вигнанець скривився, задумавшись, підійшов до столика, підхопив з нього якийсь флакон.

 - Випий і поспи. Зараз не час для розмов.