Квітнева історія - Бортоломеа Арес

Останній день квітня, зовні стояло тепле сонце. Гомін людей збирався поза футбольним полем.

- Надіюсь, ти сьогодні їв менше, Генрі. – обізвався Роберт.

- Не ображай. Навіть тренувався із ранку.

- Будеш воротарем. Тримай рукавиці, нові.

Генрі щасливо відкрив пакунок:

- Ти найкращий командир! Люблю тебе, ой ще як! – кинувся на нього товариш.

- Тільки давай без цього.

Гра почалася, команди привітались і кожен зайняв своє місце. Противники команді Роберта були досить швидкі, тож забити перші голи було важко, враховуючи що збігав час.

Серед публіки почали робити ставки хто ж переможе, адже лишався один вирішальний гол і мало часу, котрий вирішить яка команда виграє. Серед глядачів з’явилася помітна напруга, а команда і сам Роберт вже втомилися. Тим часом, Джулія і її подруга протиснулися вперед:

- Вже втомилися... – хвилююче промовила Джулія до Елоізи.

- Давай, Генрі! Збирися! Якщо пропустиш останнього м’яча – не отримаєш від мене смачних пампушок! – закричала подружка.

Хлопак, що був на воротах смішно кивнув в бік панночки. 

- Елоізо? – здивувоваго поглянула Джулія. – Що я пропустила?

- Потім розповім. Не залиш Роберта без уваги.

Юнка кивнула, і знайшовши очима хлопця, крикнула:

- Роберте, ти зможеш! Я вірю у тебе! – піднявши тендітну руку доверху, привітала його.

Через кілька хвилин глядачі радісно вітали команду Роберта, а самі гравці одразу  ж побігли до нього обійматися.

На ігрове поле ввійшла Джулія. Роберт, звільнившись, пішов на зустріч дівчині:

- Ну що, Джулія Бартлетт, чи дозволиш ти мені тебе поцілувати і запросити на побачення вже як свою кохану? – хлопець впевнено притиснув її до себе, обійнявши.

- Ти виконав свою обіцянку, тож мені нічого іншого не лишається. – усміхнувшись, проговорила та.

І це сталося: їхні вуста легенько доторкнулися один одного.

Позаду ще радісно кричали люди та аплодували:

- Генрі, я принесла тобі пампушок. Які ти любиш. – бігла на зустріч до хлопця Елоіз.

- Ох, люба Елоіз! Я ладен на тобі одружитися хоч зараз.

Всі щиро сміялися і раділи. Раділи один одному і абсолютно простим речам. І замість того, щоб підозріло щось весь час шукати в інших, читати між рядків – вони насолоджувалися тим, що вони мали у теперішній час.

***

Щастя скрізь. Воно не така річ, яка глибоко десь захована. Ти – сама, людино, є щастя.

Кінець