Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко
„От повернуся додому,“ — вкотре сказав він собі, — „і більше носа не поткну за міську браму. Годі вже з мене цих подорожей!“
Утім, його мандрівну Південним Абрадом не можна було назвати важкою, сповненою прикрих пригод та злигоднів. Диннеші забезпечив його і конем, і грошима, і одягом, а в кожному містечку Півдня, так само як і на Півночі, неодмінно мешкали чаклуни, які радо приймали свого північного колеґу, та ще й науковця. Той-таки диннеші подбав і про те, щоб Шимас мав при собі маґічну копію своєї грамоти професора Кованхарського Університету, тож нікому й на думку не спадало вважати його пройдисвітом.
З Тір на х-Ейдалу він вирушив прямісінько до Ленніру, і в Кардуґалі зустрівся з тамтешнім чаклуном, Іґаном аб Кіном, якому розповів і про розгадане пророцтво, і про реакцію на нього з боку Ярлаха аб Конала, що виявився чорним чаклуном. А щоб звести до мінімуму потребу в брехні, Шимас просто сказав, що після удару темної енерґії невідь яким чином опинився на Півдні, за п’ятдесят миль на схід від Дин Краннаха, і при цьому втратив сім днів. Мовляв, сам губиться в здогадах, що з ним сталося, але в одному цілком певен: Ярлах тут ні до чого, він мав явний і безсумнівний намір убити його.
Повірив йому Іґан аб Кін чи ні, але, за відсутності інших, прийняв це пояснення. А успішна верифікація Пророцтва про Першу із Шимасовими тлумаченнями справила на нього величезне враження. Він доповів про все королю Келлахові, а той, неабияк стривожившись, негайно надіслав навздогін за Ейрін аж трьох гінців, спрямувавши їх різними дорогами, а ще одного відрядив до Евраха, хоч і не знав, чи є там відьма, бо попередня гостя еврахського ґрафа, Мораґ вер Дерін, наразі супроводжувала його дочку до Тір Мінегану. Шимасові ж король надав у супровід двох ґвардійців, які товаришували йому в дорозі до самого Конві, а там розпрощалися з ним, переконавшись, що він сів на корабель, який плив через Румнахську затоку…
Ґрафський палац було розташовано неподалік порту, і незабаром бричка під’їхала до розчинених бічних воріт зовнішньої огорожі. Щоб охорона пропустила його у двір, вистачило й професорської грамоти, а далі вже довелося скористатися рекомендаційним листом, що його власноруч написав Келлах аб Тирнан. Лист від короля, ще й батька нової відьми („Та вже ж, професоре, ми ще з літа знаємо. Це ж не якийсь там задрипаний Тилахмор…“) дозволив Шимасові уникнути бюрократичної тяганини з нижчими придворними чинами й негайно відкрив йому дорогу аж до найвищих верхів. Якби він захотів зустрітися з ґрафом Раґналом аб Мавоном, той не змусив би довго на себе чекати, проте Шимас не мав до ґрафа жодних справ — його цікавили лише відьми. На це йому повідомили, що старша з них, леді Айліш вер Нів, пішла в місто і ще не повернулася, зате друга, леді Ріана вер Шонаґ, зараз перебуває в палаці.
Нівроку бундючна служниця середнього віку провела Шимаса до просторої вітальні розкішних гостьових покоїв, залишила його там, а сама подалася доповідати леді Ріані про гостя-чаклуна. Менш ніж за десять хвилин до кімнати ввійшла висока жінка в ошатній сукні з блідо-блакитного шовку, вишитого золотими нитками. Попри свій зріст (а вона була десь на дюйм вища за Шимаса, що мав понад шість футів [6]), жінка здавалася дуже тендітною через надмірну худорлявість статури, і навіть особливий крій вбрання не міг приховати, що в неї завузькі стегна й замалі груди. Відьму в ній виказувало хіба що коротке, лише до плечей, темне волосся; звичайні знатні жінки вважали таку зачіску мало не за непристойну і змалечку відрощували собі довгі коси, а відьмам було начхати на умовності, вони керувалися головно тим, як їм краще пасує і як зручніше. На вигляд Ріані вер Шонаґ було близько двадцяти, з чого Шимас зробив висновок, що вона, ймовірно, ще молода. Можливо, лише недавно стала повноправною сестрою.
При її появі Шимас легко вклонився, відьма відповіла йому кивком.
— Мені сказали, що ви професор Кованхарського Університету.
— Так, пані. Професор Шимас аб Нейван, викладач на кафедрі пророцтв і яснобачення.
Влаштувавшись у кріслі, Ріана вер Шонаґ жестом запропонувала йому сідати.
— А ви обрали дивний для чоловіка фах, професоре.
— Я спеціалізуюсь на тлумаченні пророцтв, — пояснив Шимас, розмістившись навпроти неї. У грудях йому замуляло недобре передчуття: він знав, що одного з гінців леннірський король надіслав до Евраха, проте з реакції співрозмовниці стало зрозуміло, що вона вперше чує його ім’я. — Зокрема, я розгадав відоме Пророцтво про Першу.
— Мабуть, це видатне досягнення, — ввічливо мовила відьма, втім, не приховуючи своєї байдужості.
— Не знаю, чи видатне, — зауважив Шимас, — але актуальне. Воно ж стосується вашої нової сестри Ейрін вер Ґледіс та її Первісної Іскри.
Ріана вер Шонаґ здригнулася від несподіванки і втупилась у нього широко розплющеними очима. А за кілька секунд рвучко підхопилася з крісла, блискавично створила плетиво й накинула його на Шимаса. Швидше автоматично, ніж усвідомлено, він спробував відбитися, але могутні відьомські чари з легкістю розірвали його захист, мов тоненьке павутиння. Шимас цілком позбувся доступу до маґії, йому відібрало руки та ноги, а відьма грізно, аж занадто грізно для її м’якого контральто, заговорила:
— От ти й попався, чорний! Надумав ошукати мене! Випитати інформацію, заморочивши мені голову казочками про пророцтво! Гадав, раз я молода, то вже й дурна? А дзуськи! Я знаю
