П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Так що кордони більше не існують, — розвів руками Зедд. — Ось так-то.

Пройшов вже майже рік з тих пір, як Даркен Рал знищив кордони і три розділені території з'єдналися. Дуже шкода, що ідея Річарда виявилася неспроможною і вони не зможуть запечатати кордоном Старий світ і не дати війні охопити Новий світ. Кордон врятував би незліченну кількість життів, які тепер доведеться втратити в боротьбі, що ще тільки починається.

— У кого з вас є хоч найменше уявлення, де зараз Пророк? — Порушила мовчання Енн. — Де Натан?

— Я бачила його останньою, — повідомила Келен. — Він допоміг мені врятувати Річарда, віддавши книгу, викрадену з Храму Вітрів і повідомивши чарівні слова, які були потрібні, Щоб знищити книгу і зберегти Річарду життя, поки він не оговтається від чуми.

Енн стала раптом схожа на вовка, що підготувався гарненько закусити.

— І де він може бути?

— Десь у Старому світі. Там ще була сестра Верна. Тоді у Натана на очах убили когось, хто йому дуже дорогий. Він сказав, що деколи пророцтва долають наші спроби обійти їх і що іноді ми вважаємо себе розумнішими, ніж є насправді, вважаючи, неначе зможемо відвести руку долі, якщо достатньо сильно цього захочемо. — Келен поводила пальцем по брудній підлозі. — Він поїхав з двома своїми людьми, Уолшем і Боллесдуном, повідомивши, що повертає Річарду титул Магістра Рала. І сказав Верні, щоб вона не обтяжувала себе спробами слідувати за ним. Заявив, що у неї все одно нічого не вийде. — Келен глянула в очі Енн, що стали раптово сумними. — Мені здається, Натан поїхав, щоб постаратися забути щось, що закінчилося тієї ночі. Забути людину, яка допомогла йому і віддала за це життя. І сумніваюся, що тобі вдасться його відшукати, поки він сам цього не захоче.

Зедд ляснув долонями по колінах.

— Я хочу знати про все, що сталося з того моменту, як я тебе бачив в останній раз, Річард. З початку минулої зими. Всю історію цілком. Не опускай нічого, подробиці теж важливі. Може, ти цього і не розумієш, але саме дрібниці можуть виявитися найважливішими.

Річард підняв голову і подивився на діда.

— Мені б дуже хотілося, щоб у нас був час, Зедд, але у нас його немає. Келен, Кара і я повинні повертатися в Ейдіндріл.

Енн смикала гудзик на комірі. Хвалена витримка аббатиси дала тріщину.

— Ми можемо почати зараз і продовжити в дорозі.

— Ви уявити собі не можете, як би мені хотілося залишитися з вами, але у нас немає часу на таку довгу подорож, — сказав Річард. — Ми повинні поспішати. Нам доведеться добиратися за допомогою сильфіди. Мені дуже шкода — дійсно шкода, — але ви не можете піти з нами. Вам доведеться добиратися до Ейдіндріла звичайним шляхом. А коли приїдете, тоді і поговоримо.

— Сильфіда? — Зморщив ніс Зедд. — Про що це ти? — Річард не відповів. Здавалося, він навіть не чує. Він дивився на завішене вікно. Замість нього відповіла Келен:

— Сильфіда — це… — Вона замовкла. Як можна пояснити таке? — Ну, щось на зразок живої ртуті. Вона може спілкуватися з нами. Розмовляти.

— Розмовляти, — рівним тоном повторив Зедд. — І що ж вона каже?

— Важливо не те, що вона вміє говорити. — Келен струсила зі штанини соломинку і подивилася в горіхові очі Зедда. — Сильфіда створили чарівники під час великої війни. Вони з людей створювали зброю. І Сильфіду зробили приблизно таким же способом. Колись вона була жінкою. Вони використали її душу, щоб зробити Сильфіду, істоту, яка застосовує магію, щоб здійснювати те, що вона називає подорожжю. Нею користувалися, щоб швидко долати великі відстані. Значні відстані. Як, наприклад, звідси до Ейдіндріла — всього за один день, і в багато інших місць.

Зедд роздумував над її словами, які, безсумнівно, здивували його. Келен і сама в перший раз теж невимовно здивувалася. Така подорож зазвичай займає багато днів, навіть верхи. Та що там днів — тижнів.

— Вибач, Зедд, — Келен поклала руку чарівникові на плече, — але ви з Енн не можете їхати з нами. Магія сильфіди, як вона нам пояснила, має ряд обмежень в цілях безпеки. Саме тому Річард змушений був залишити в палаці свій меч. Магія меча не сумісна з магією сильфіди. Щоб подорожувати за допомогою сильфіди, потрібно володіти не тільки Магією Прирости, але і хоч малою дещицею Магії Збитку. Ти ж нею не володієш зовсім. Ви з Енн в Сильфіді помрете. У мене є трохи магії Збитку, це пов'язано з чарівництвом сповідниці, а Кара скористалася здібностями Морд-Сіт, щоб заволодіти магією одного андоліанина, який теж володів елементами Магії Збитку, тому і вона здатна подорожувати теж. Ну і звичайно, Річард володіє Магією Збитку.

— Ви користувалися Магією Збитку! Але, але… як це… де… — Зедд навіть почав заїкатися, не знаючи, яке питання задати першим.

— Сильфіда живе в цих кам'яних колодязях. Річард закликав її, і тепер ми можемо подорожувати в ній. Але доводиться бути обережними, інакше Джеган підішле через неї своїх посіпак. — Келен схрестила зап'ястя. — Коли ми не подорожуємо, Річард відправляє її спати, схрещуючи свої браслети тією стороною, де Благодать, — і тоді вона возз'єднується зі своєю душею в Підземному світі.

Обличчя Енн зробилося попелясто-сірим.

— Зедд, я тебе попереджала! Не можна дозволяти йому бігати самому по собі. Він надто важливий для всіх нас. Інакше він сам себе вб'є.

Зедд, здавалося, ось-ось вибухне.

— Ти використовував символи Благодаті на браслетах?! Ох, Річард, ти сам не відаєш, що твориш! Роблячи це, ти стикаєшся з завісою!

Річард, чия увага перебувала десь в іншому місці, клацнув пальцями в сторону лежачої під лавкою гілки. Зедд, хмурячись, простягнув йому гілку. Річард, як і раніше дивлячись у вікно, переламав