Без втрат не вийти - Вадим Володарський

Ніку пересмикнуло, й вона перепитала:

-Ти правда так гадаєш?

-Я не бачу іншого пояснення. – Вікентій розвів руками. – Але ми переграли також і його, чи не так? Взагалі, годі про минуле. Важливіше … майбутнє, так? – Ніка побачила, що його обличчя перетворилося на маску. Так бувало, коли Кеша хотів сказати щось важливе, але неприємне, чи думав про таке. Такий вираз був в нього, пригадала вона, коли розповідала про те, що зробив Микита … тоді, коли він практично змусив її… Але у чому справа тепер? Прояснила усе наступна фраза. – Ми ж вирішили твою проблему, так..?

-Я не хочу цього чути! – Ніка підвищила голос та замахала руками.

-Чого?

-Знаю, я, що ти зараз скажеш! Що … те, що ми разом, було засобом, і чи не захочу я припинити… Не захочу! Навіть не думай! Тим більше… Ти мене переконав, що … там … я нікому не була потрібна. Саме, як я, а не як… Знаєш, є такі комахи, які паралізують гусінь, щоб нею, живою, харчувалися їхні личинки… Ось що бачив у мені Дьомін! А Микита… Сам розумієш. Та й усі інші… Татові я не просто була непотрібна, він мене вважав… Так от, якщо я потрібна тобі… Навіть не думай!

-Я не думаю. І ти мені дуже потрібна. Я особливо зрозумів це, коли … тебе не було поруч. Але був зобов’язаний…

-Я ж сказала, що не хочу це слухати! – Ніка якось одним рухом опинилася поруч, та поцілунок не дав йому продовжити.

[1] Владимир Высоцкий. Город уши заткнул. 1961р.