Без втрат не вийти - Вадим Володарський

Микола Дьомін розумів, що в нього, власне, немає вибору.

Він би ще подумав, як визволити Микиту … іншим способом, незважаючи на щоденні скандали, які влаштовувала дружина. (Потрібно сказати, що про план, у якому сумна доля була передбачена для Ніки, а їй самій належало стати опікуном, вона й гадки не мала, з тієї простої причини, що чоловік її до питань, пов’язаних із бізнесом, просто не допускав, а у цьому випадку, коли без неї було не обійтися, думав поставити перед фактом.) Хоча ці інші способи поки що не спрацьовували, - ані звичайна робота адвокатів, ані спроби підкупу. Микола знав реальність країн колишнього Союзу, але не міг зрозуміти, чому у даному випадку – усе відбувається саме так. Чи, точніше, не відбувається.

Але, коли йому передали повідомлення з Києва… Що сказав цей чоловік Ніки… Бізнесмена немов блискавкою вразило. Це означало, що хтось знає про те, що він збирався робити. Про його план. Той самий план, який мав стати чи не лебединою піснею його ділового життя. Але план дуже ризикований. Оскільки, якщо про нього стане відомо… Навіть після того, як усе буде зроблено, якщо хтось здогадається, що це ділова операція, а не звичайна аварія, або хакерська атака, або підступи ворожих спецслужб… Версій мало бути багато, але навряд чи хтось зміг би його звинуватити. До того ж, це Микита волів продовжувати жити у Москві, де так багато йому було дозволено (зґвалтування у якому-небудь Лондоні точно не зійшло б з рук). А його батько зовсім був би не проти вийти на пенсію, та жити собі на дивіденди десь у Монако, або ще далі.

От тільки на кого залишити усе, якщо Микита навіть до арешту газовим бізнесом не дуже цікавився? Мережу клінік йому подавай…

А головне, - Микола хотів виграти. Йому шістдесят, - і хтозна, скільки ще залишилося. Так, він – успішний бізнесмен та заможна людина. Але не міг би пригадати відчуття, ніби у своїх справах обіграв когось, немов у шахи. Це було його мрією. Зробити щось таке, що, якби не було таємним, увійшло б до навчального посібника з бізнесу. Хоча ні. Ніхто не буде видавати посібник з ведення бізнесу у такому стилі. Але звичайне заробляння грошей втратило для нього свій смак. Він хотів не просто зірвати куш, а відчувати себе переможцем.

Це знали усі. Але ніхто не знав, чому в бізнесмена було таке бажання. Врешті-решт, в кожного свої … дивацтва. Ось, можна, будучи президентом, який замкнув на себе усі грошові потоки у державі, мультимільйонером, раптом загратися у геополітику так, що багато що піде прахом… А бізнесмену чому так не можна?

Він народився у той самий рік, коли Висоцький написав свою пісню, з числа тих, що називали «блатними», у якій були слова:

Только зря: не спасет тебя крепкий замок,

Ты не уснешь спокойно в своем доме,–

А потому, что я вышел сегодня на скок,

А Колька Дёмин –

на углу на стреме.[1]

Це співпадіння його власного імені із персонажем другорядним, який тільки допомагає тому, від чийого імені ведеться оповідь, у юні роки ранило Миколу. Тим більше, що пісні ці були популярні у його компанії, а підлітки завжди жорстокі, і з нього частенько через це глузували.

Усе життя Микола доводив: він той, хто сам робить справу, а не той, хто «на стреме». Доводив, передусім, сам собі, й цей план, можливо, останній у житті, мав стати тим, що дозволить… Він сам не наважувався сказати собі, сформулювати цю думку: набути впевненості у собі. Дивно, дожив до права на пенсію за віком, став, дійсно, успішною людиною, а…

А тепер виявилося, що усе може розлетітися на друзки. Сім’я – через арешт Микити. Та й саме життя… Микола Дьомін досить давно обертався у вищих сферах своєї країни, щоб добре розуміти: за таке його не пробачать. Справа була не лише у колосальній економічній шкоді, - це можна буде компенсувати, за рахунок тих же цін на експортований газ. Проблема була у іншому:якщо увесь світ побачить ненадійність нових газогонів… Він чудово розумів, що ті будуються, не лише заради прибутку. Це був інструмент впливу, а можливо, навіть геополітична зброя. А що хотів зробити він? Зупинити їх, - так, тимчасово, щоб заробити на коливаннях цін, а ще – показати тим самим незамінність української «труби», якої політичне керівництво якраз і хотіло здихатися. Микола б і шукав якогось іншого виходу, але «Центрсибгаз» здійснював експерт саме через неї, а отже, якщо він хотів зробити це, тоді потрібно було залишити робочою саме її. А одночасно – стати власником єдиного заводу, від продукції якого буде залежати відновлення інших шляхів поставок. Можна сказати, що Микола Дьомін задумав взяти за горло чи не усю російську газову галузь, але вона була одним з основних елементів економічної системи. А це означало, що він хотів тримати за горло усю країну.

Звичайно, потім в нього можуть намагатися відібрати цей самий завод. Але тоді можна удавати з себе жертву. А головне, якби власником заводу була недієздатна людина, а він тут ніби й ні при чому…

А тепер про усе це, виходить, дізналися. І де?! В Україні (треба ж було цій дівці втекти саме туди!), де точно вже не мають теплих почуттів ані до російської держави, ані до російського бізнесу. Де збереження транзиту – питання не економічне, а політичне (хоча спробуй у наш час розділити політику та економіку!), так само, як у Росії – намагання його позбутися. Дьоміну було начхати на політику, він лише враховував її у своїх планах.

Але ці плани були побудовані на тому, що усе буде збережено у таємниці. Бо, якщо ні… Можна було не просто зазнати невдачі, можна було втратити все, а можливо, навіть життя.