Агент 2601 та 1/2 - Тетяна Олiйник

Бабуся стояла на кухні й дивилася у вікно:

- Дивись-но, Максе, ось і твій «об'єкт» на «Медузу» повертається, - вказала вона на моторну шлюпку, що рухалася по морю.

Хлопчик кинувся до вікна: перед ним відкривався огляд морського берега, вдалині виднівся катер, що стояв на якорі в маленькій бухті. Об'єкт у білій кепці повернувся на борт і прив'язав шлюпку канатом до корми.

- Мабуть, за покупками в місто вибирався, - здогадалася бабуся.

- А мені так і не вдалося побачити його обличчя, - розчаровано зауважив онук.

- Встигнеш ще, судячи з усього, він не збирається їхати, - заспокоїла вона.

- З чого ти взяла? - здивувався Макс.

- З того, що шлюпку людина залишила на воді, а під час руху її слід піднімати нагору.

Слушне зауваження бабусі дещо обнадіяло хлопчика і його настрій помітно покращився. Це означає, ще не все втрачено і, можливо, йому ще вдасться побачити обличчя капітана "Медузи". Макс і сам не зовсім розумів, навіщо йому це потрібно, але якийсь інстинкт слідчого підказував, що це може стати в нагоді в подальшому або пролити світло на підступи російської шпигунської агентури.

Залишок дня після обіду Макс і бабуся провели на пляжі. Хлопчик не вилазив із води, мріючи про завтрашнє заняття в дайвер-центрі. Він уявляв, як пред'явить в агентстві після канікул свій міжнародний сертифікат дайвера, як здивується куратор, як його похвалить Перший, як агент Шерхан буде лікті кусати від заздрості... Усі ці думки не заважали йому періодично поглядати за катером. До самого вечора капітан більше не покидав свого судна.