Кінець світу: Естелла - Nilett

У момент, коли рудий зрозумів, що йому не в’їде по обличчю кулаком через поцілунок, він лише поглибив його, наділяючи цей момент більш сильними почуттями які вже виривалися на зовні.

Рука Брайта ковзнула на шию Кріса, повільно запускаючи тонкі пальці у його відросле по плечі платинове волосся.

Відсторонившись буквально на кілька секунд аби ковтнути свіжого повітря, Елі з новим початком возз’єднання вуст, вже успішно задіяв і свій язик. Це відчуття для Кріса було новим. Адже зазвичай він не проводив часу як з дівчатами, так і хлопцями, а «друзями» вважав саме колег по роботі.

Через кілька хвилин, Еліас знову відсторонився, потираючи нижню губу від крові.

— Вибач.

— Як ти там казав? Вибачення куди подалі засунути? – Кріс також витирав постійно наступаючу кров на нижню губу. Елі успішно перейшов межу та прокусив її.

— Дозволю побіситися за це.

— А за все інше вже не можна?

— Ти ж казав не каратимеш! Вже передумав?

— Хіба я таке тобі казав?

— Кріс!

— Я подумаю над цим.

Боу посміхнувся, а потім щосили розсміявся, адже шлунок Еліаса прагнув їжі, а душа що співала, мріяла про алкоголь.

Кінець книги 2.