Кінець світу: Естелла - Nilett

— Думаєш точно вона?

— Запах підходить. Це сто відсотків вона. Але без доказів звинуватити тяжко. Я звісно можу це зробити, але люди підуть бунтом. А ти цього хочеш уникнути думаю найбільше. Потрібен план.

— Тут ти вгадав прямо в яблучко. І у мене навіть є ідея як витягнути максимум для нас, та перелякати по максимуму її.

— Ото ж бо й воно. Ти хороший коп. А я пес на прив’язі. – Юнак фиркнув – Що надумав?

— Може її на вечерю покликати?

— Ем…

— Ми підготуємося заздалегідь. Заспокійливе, вода, Касандра, підстава.

— Постановка з отруєнням? Хочеш траванути її?

— Не її. Себе.

— А от звідси більш детально.

— Ми підлаштуємо все так, ніби вона отруїла мене. Це змусить людей зненавидіти її, та дасть вільну руку нам що до допитів.

— Який відчайдушний та банальний план.

— Одні бонуси. І її спіймаємо і…

— І ти виспишся. Геніально.

— Хоч я і не про це подумав, але і такий бонус у нас зарахується.

Аарон потягнувся, та почулося тихе хрускання всіх його кісток у комбінацію із шарудінням щільного мішкуватого матеріалу одягу. Звук явно був не із приємних.

Чорнявий знову одягнув маску на обличчя та зіскочив з поверхні столу. Його сині очі оглянулися у кабінеті Крістофера, та зупинилися на одній з полиць де лежали різні книги. Там був порожній отвір. Явно не вистачало однієї книги.

— Ти знову дістав його?

— Ти про що?

— Я за блокнот той кажу. Ти поклав його до загальних книг чотири місяці тому. Але тепер його знову немає. Куди переклав?

— Вирішив собі нагадати за деякі моменти. Забув на місце покласти.

— Кріс, кому ти чешеш?

— Я правду кажу. Недавно знову вловили «пісню» кита. Хотів уточнити спогади.  

— Ти скучив за нею. І я це відчуваю. Твоє серцебиття прискорилося одразу як ти лише за сестру згадав. Хоча я не встиг промовити імені.

— Звісно скучив. Я навіть не знаю чи вона жива…

— Жива. Якщо тоді не вмерла від вірусу тоді точно жива. Може у неї й нема імунітету, але вона перетворилась на мені подібну. Тепер більш живуча та сильна. Де б Вайлі зараз не знаходилася, вона точно впорається.

— Не розумію як ти можеш бути таким спокійним коли її немає у полі зору.

— Я просто довіряю їй.

На цьому Аарон зник за якусь там лише мить. Крістофер навіть моргнути не встиг. Може він тільки хотів приховати істинні почуття та закохані очі. А можливо щось почув. Хто знає.

Старший Боу знову зітхнув.

— Довіра кажеш… Собі б ти так вірив як малій.

***

Чергову ніч змінив новий день. Сонце вже давно піднялося високо у небо.

Крістофер вийшов на балкон свого офісу із чашкою, переповненою по самий край гіркою рідиною темного кольору. Його очі щипало від вітру, адже сонний погляд досі не міг сфокусуватися на чомусь конкретному. Ніч знову була його безсонною.

Тихий, але активний гомін знизу змусив лідера все ж прокинутись та вслухатися у розмови. Там говорили то за вірус, то за нових прибулих яких потрібно першою чергою розташувати та вирішити на які робочі ділянки влаштувати, а дехто заговорив за перебудову групи розвідки та зачистки. Кріс навіть здивувався. Адже Аарон не заїкався про зміну складу команди при останній зустрічі.

Він зробив перший ковток кави та скривився. Хоч він і любив цей напій, але з кожним разом розумів, що якість падає, адже терміни придатності знижуються до нуля, а то й зовсім вже пройшли. А нових запасів ну явно ніхто не виготовляє в Естеллі.

— Дивіться туди! Це наш Лідер! – крикнув раптом задоволений дитячий голос дівчинки.

— Командире! – підхопили ініціативу крику і старші.

— Давно не бачилися Командире!

— Як самопочуття?!

— Ви добре харчуєтеся пане Кріс?! – звісно ж уточнювали жінки старшого чи похилого віку.  

Люди, які помітили присутність Кріса на балконі, раптом всю свою увагу перемкнули на нього. Боу останнім часом досить сильно відстав у публічних заходах через навал питань які потребували екстреного рішення. Навіть поповзли чутки про його хворобливість, а то й смертність, що звісно не було правдою. Може він і був втомлений та мав недосип, але явно хвороба його здоров’ю не погрожувала.

Про Аарона ж такого ніхто сказати не міг. Він був тим самим рідкісним примарним лідером, який якщо прийшов, рахуйте день вдалим, а може й взагалі святковим. Чорнявий мав високу посаду як основоположник Естелли, але майже ніколи не контактував на пряму з підлеглими. Він міг махнути рукою, сказати одне єдине слово по типу «Агов», «Ходімо», «Рухайся», «Бісиш» і просто піти вперед, а то й ігнорувати цілий підрозділ та робити все в соло, списуючи на незграбність та слабкість людей подібні свої вчинки та рішення.