Пливе човен - води повен - Олег Говда

— Ага, — підхопив другий запорожець. — Одні оксамитові шаровари чого варті. А шовковий жупан? Цяцькований самоцвітами кунтуш… А шапка? Шапка смушкова… У самого гетьмана немає такого.

— Та що там гетьман, — реготав третій. — Сам пан круль* (* пол., — король) таких шатів у житті не носив.

— Ну, годі, годі... — пробурчав Смола, який так і не надів на себе нічого, продовжуючи ходити голяка. — Моя одежа ще кравцями Царгородськими не пошита. От зберемося у гості до султана, тоді й побачите, в які шати на мене зодягнуть. Чого причепилися до хлопця? Повагу хотів виказати… Як вміє. А ти не тушуйся, хлопець. Козакам тільки дай повеселитися. І палець в рот краще не класти. По лікоть відкусять. Антип я. Так і клич... Або Смолою зви — теж не ображуся. Чого хотів?

— Просити хотів... па… Антипе... Якщо засну міцно, розбудите?

— Про те не турбуйся, хлопче. — Смола глянув на сонце, що ледь-ледь перевалило через зеніт. — Спи. Дві долоні твої. Потім покличу...

— Дякую.

Дві долоні це скільки? Більше ніж на два лаптя від кочерги чи менше? Втім, а не однаково? Передрімати треба, бо в голові вже ум за розум заходить. А якщо сон відразу не зморить, ще разок обміркую, як цієї ночі я Олесю звільняти стану.